згинати

ЗГИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗІГНУ́ТИ і розм. ЗОГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.

1. Гнучи, надавати чому-небудь форми дуги чи зигзага або складати під кутом.

Дерево гнуте можна на кермове колесо згинати або на луки брати — летітиме стріла як треба (Ю. Янов., II, 1958, 126);

Савелій згинав у руках підкову (Шиян, Вибр., 1947, 19);

— Як понапивалися, так зігнули урядникові шаблю і картуза к лихій годині закинули. А що нам? Ми — новобранці (Тют., Вир, 1964, 50);

*Образно. Поїзд оминув головну станцію Запоріжжя і, зігнувши гадючкою довгу валку вагонів, щосили подався ліворуч (Досв., Вибр., 1959, 398);

// Нахиляти, нагинати (рослини).

Налиті ягідки зелено-прозорого плоду, притиснувшись одна до одної важкими гронами, звисали з віт, низько згинаючи їх (Досв., Вибр., 1959, 422);

Згинає колосся вусате вага золотого зерна (Сос., Зел. світ, 1949, 69).

2. Складати під кутом у суглобі (кінцівки); нагинати, вигинати (шию, спину і т. ін.).

Стогнучи згинали [хлопці та дівчата] плечі і накладали на себе дерев’яний прилад до ношення цегли (Фр., V, 1951, 292);

Жан щупав грубою палкою поміст і ледве згинав коліна, застиглий і негнучкий в своїй сліпоті (Коцюб., II, 1955, 385);

Кінь став дибки, граціозно зігнувши шию (Н.-Лев., III, 1956, 134);

Марко зігнув руку. Хлопці почали обмацувати м’язи на руці (Коп., Вибр., 1953, 451);

// Згорблювати.

— Старий [дідусь] уже. Сили не ті. А все ще не вірить, що роки його згинають (Руд., Вітер.., 1958, 122);

Та й сама постать, хоч трохи і згорблена, говорила, що недаром вона згорбилася, що пройшли десятки десятків літ, поки її загнули хоч так (Мирний, І, 1954, 165);

// рідко. Нахиляти (голову).

Задерши хвіст і зігнувши голову, вона [корова] чвалом пустилася на город Панаса (Коцюб., І, 1955, 443).

3. перен. Перемагати, долати кого-небудь.

Ідуть бійці, що в тридцять шостім Спливали кров’ю на траві, Яких зігнуть, убить — не просто: Вони — в бою, вони — живі (Гірник, Сонце.., 1958,112);

— Тебе, Устино, ні горе не зігнуло, ні старість не здолала, якою була, такою й лишилася (Чорн., Визвол. земля, 1959, 50);

// Підкоряти своїй волі, робити покірним, дисциплінованим.

— Так, кажеш, порядочки наводить [Білогруді] — Сержант тільки натужно сопів.— Зачекай, ще не так зігне вас! (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 158).

◊ Зігну́ти у бара́нячий ріг див. бара́нячий;

Згина́ти (зігну́ти) в дугу́ (в три дуги́, в три поги́белі і т. ін.):

а) дуже низько нахиляти, скорчувати.

— Як вдарить блискавка з-за хмар, Вона твій стовбур в три дуги зігне! (Іванович, Перебендя.., 1960,95);

Улянка.. бігла з повним кошиком, згинаючи в три погибелі недолугу постать (Л. Укр., III, 1952, 664);

б) суворістю, утисками примушувати скорятися.

— І саме тоді, коли сваволя панів, здавалося, досягла мети — зігнула українців у дугу і поховала їх думи про волю, тут, на березі Гнилої Липи, спалахнула іскра надії (Колг. Укр., 12, 1957, 17);

Згина́ти (зігну́ти) колі́на див. колі́но;

Згина́ти (зігну́ти) спи́ну (хребе́т, ши́ю і т. ін.):

а) важко працювати.

Винороби, що згинати В полі мусили хребти, На щорічне графське свято Хоч-не-хоч, а мали йти (Перв., II, 1958, 141);

б) (перед ким) виявляти покірність; запобігати перед ким-небудь.

А хто жадав собі за смак Згинати спину перед сильним (Щог., Поезії, 1958, 440).