1. Словник української мови в 11 томах

згублений

ЗГУ́БЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до згуби́ти.

Під ним [хрестом] тліє вісім безневинних душ, згублених в одну ніч «страшним чоловіком» (Мирний, І, 1949, 415);

Може, за марно згубленою молодістю на ланах панських просльозився дід (Цюпа, Назустріч.., 1958, 355);

// У знач. прикм.

Він прогув якимось ніби не своїм, згубленим голосом (Гончар, Тронка, 1963, 35).

2. у знач. прикм. Який згубився, зник з поля зору; непомітний, невидимий на фоні чого-небудь.

[Тірца:] Знов поллється молоком і медом земля обітована, ся земля, де ми тепер блукаєм, мов вигнанці, мов стадо згублене на бездоріжжі (Л. Укр., II, 1951, 160);

Стояв [Іван] безпорадний, згублений у липкому тумані (Коцюб., II, 1955, 327).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. згублений — згу́блений дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. згублений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до згубити. 2》 у знач. прикм. Який згубився, зник із поля зору; непомітний, невидимий на тлі чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. згублений — Згу́блений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)