здвигати

ЗДВИГА́ТИ, а́ю, а́єш і ЗДВИ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗДВИГНУ́ТИ, ну́, не́ш і рідко ЗДВИ́НУТИ, ну, неш, док.

1. неперех. Рухати, ворушити чим-небудь.

— А я, напрацювавшись.., що й ногами не здвигну, мушу, мов пес той, мерзнути на мокрій землі? (Коцюб., І, 1955, 97);

Пувичка здвигнув ліктем, зачепивши Альошу по голові (Мик., II, 1957, 220);

// перев. із сл. плече́, пле́чі, раме́но, раме́на. Піднімати і опускати плечі (рамена) на знак подиву, роздуму, зневаги, нерозуміння і т. ін.

Вчитель здвигував плечима і сердився — виходило прикро (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 10);

Післанець [посланець] здвигав раменами — не знаю, мовляв, наше діло збоку (Хотк., II, 1966, 86);

— А… одчепіться! — здвигнула плечем Устина,— вам усе б тільки гроші та гроші! (Вас., І, 1959, 198).

◊ [І] брово́ю не здвигне́ див. брова́.

2. перех. Зсовувати, зрушувати з місця що-небудь.

Лев сильний із Самсоном Вічне [навічно] скаменіли. А потому зійшлись люди, Київ збудували. Та Самсона того й лева З місця не здвигали (Рудан., Тв., 1959, 504);

*Образно. Згуртуйтесь, здвигніть, зруште скелю народної ненависті в оце прокляте, гниле, застояне болото! (Кол., Терен.., 1959, 197).

3. перех. Примушувати здригатися, коливатися що-небудь.

Здвигають землю гуркотом гармати, стрясають небо громом літаки (Гонч., Вибр., 1959, 105);

// безос.

Вибухом здвигнуло землю, полоснуло з лісу в небо полум’я. (Ле, Право.., 1957, 111).

4. перех., книжн. Будувати, зводити.

— Ми вміємо з найдрібніших пилинок, камінців та патичків здвигати такі будови, яких не здвигне ніяка людська рука (Фр., IV, 1950, 128);

Здвигнемо свій дім, свій храм! Хай вільний лунає спів! (У. Кравч., Вибр., 1958, 98).

5. тільки док., неперех. Те саме, що здригну́тися.

— Сип! — гуконув Чіпка на всю хату й ударив кулаком по столу — аж вікна здвигнули (Мирний, II, 1954, 154);

Тільки б не здвигнути, тільки б подих не вирвався раптово з грудей, коли впіймає його на волосинку оптичного приціла. Твердіше руку, Маріє! (Кучер, Чорноморці, 1956, 143).