зелено

ЗЕ́ЛЕНО, присл.

1. Зеленіючи, виділяючись зеленим кольором.

І там, де трави зелено ростуть, на схилах гір почує син і ранок (Гонч., Вибр., 1959, 107).

2. у знач. присудк. сл. Про наявність де-небудь великої кількості зелені або предметів зеленого кольору.

Хатина ж у розквітлому городі, як у віночку ховається. І зелено, й червоно, і голубо, й біло, й синьо, й рожево коло тої хатки… (Вовчок, І, 1955, 11);

Сквер розбить садівникові звелено, Щоб було тут затишно і зелено (Нех., Ми живемо.., 1960, 79).

◊ Зе́лено у голові́ в кого — не вистачає ще розуму в кого-небудь (звичайно про молодих).

Додаймо сюди ще такі народні звороти, як «у тебе зелено в голові» (ти ще молодий та дурний) (Фр., XVI, 1955, 281).