1. Словник української мови в 11 томах

землеволодіння

ЗЕМЛЕВОЛОДІ́ННЯ, я, с. Володіння землею (у 5 знач.) на правах власності або оренди.

В декреті про землю знайшли вияв вікові сподівання мільйонів селян про знищення поміщицького землеволодіння (До 40-річчя Вел. Жовт. соц. рев., 1957, 11);

На Київщині в XVII ст. вже не було общинного землеволодіння, ясно вирізнилися окремі господарства (Укр. іст. ж., 1, 1960, 69).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. землеволодіння — землеволоді́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. землеволодіння — -я, с. Володіння землею (у 5 знач.) на правах власності чи оренди. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. землеволодіння — Землеволоді́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. землеволодіння — рос. землевладение володіння землею за правом власності. 3. може бути приватне, державне, громадське й різних юридичних осіб, воно не завжди відповідає землекористуванню, яке на противагу до 3. є лише продукованим стосунком до неї. Eкономічна енциклопедія