злазити

ЗЛА́ЗИТИ¹, зла́жу, зла́зиш і рідко ІЗЛА́ЗИТИ, ла́жу, ла́зиш і ЗЛІЗА́ТИ і рідко ІЗЛІЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗЛІ́ЗТИ і рідко ІЗЛІ́ЗТИ, зу, зеш; мин. ч. зліз і рідко ізлі́з, ла, ло; док.

1. Чіпляючись, тримаючись руками або ногами, спускатися вниз звідкись, з чого-небудь.

Вітер був у той день навісний і могили дуже слизькі від сухої трави, отже, вилазити, а надто злазити було не дуже-то легко (Л. Укр., V, 1956, 245);

Старі діди ізлазять з печі, На сонці гріють кров старечу (Шпак, Вибр., 1952, 98);

Трохи засоромлений хлопчина зліз з дерева (Донч., VI, 1957,10);

*Образно. На землю злізла ніч… (Г.-Арт., Байки.., 1958, 49);

// Вставати, підводитися, сходити і т. ін. звідкись, з чого-небудь.

— А ну злазь [з воза], Левантино, бо оце вже ми й приїхали (Гр., II, 1963, 261);

Руки і ноги тремтіли у неї од слабості, проте вона уперто намагалася злізти з ліжка (Вас., II, 1959, 47).

2. розм. Приїхавши куди-небудь, виходити на зупинці.

Погонич під’їхав під самий ганок станції, одначе злізти з омнібуса не можна було, не ступивши в воду вище кісточок (Н.-Лев., II, 1956, 390);

Він стрів Павлова на станції, де обидва злізли з поїзда (Ю. Янов., Мир, 1956, 22).

3. Спускаючись, потрапляти, проникати в середину, в межі чого-небудь, розміщеного внизу.

Згори спускається шнурова драбина, і по ній злазить додолу в темницю жінка і закриває за собою ляду (Л. Укр., II, 1951, 187);

На роботу ходять [шахтарі] з обушками, до шахти спускаються «баддею» чи злазять драбинами (Ю. Янов., II, 1954, 133);

Злізла [Тамара] вниз, ..швиденько перетягла матрац і подушку на другий поверх, почала прилаштовувати їх (Хижняк, Тамара, 1959, 175);

// Зсовуючись з свого місця, сповзати вниз.

Парубок з досади пошкрябав за вухом, аж шапка йому злізла на ніс (Коцюб., І, 1955, 233).

4. тільки 3 ос., розм. Відпадати, відвалюватися, залишаючи ушкоджене або оголене місце на чому-небудь.

— А пам’ятаєш, як у нас горіли пучки, як з них шкура злазила, коли ми з тобою вимивали шерсть, настояну на вапні (Стельмах, II, 1962, 119);

Курю люльку далі. А язик так, як би коти дряпали. Як же шкіра з язика злізла, а наросла нова, аж тоді я почув смак у люльці (Март.,Тв., 1954, 278);

*Образно. Чую, що вся моя вченість злазить з лиця, як стара шкаралуща (Вас., II, 1959, 266);

// Ставати непомітним, зникати, сходити.

Тільки одного боявся [Лис Микита], щоб фарба не злізла з його шерсті, щоби звірі не пізнали, хто він є по правді (Фр., IV, 1950, 95).

5. тільки недок., із запереч. част. не. Постійно або протягом якогось часу перебувати де-небудь, не залишати певного місця.

— Та що ти, донько, поробляєш. Забулась за нас та за свого хлопця, що дідові не злазить з рук і не дає робити (Стеф., I, 1949, 236);

— Товариші,— промовив Голодуха смертельно стомленим голосом. — Слава богу… думав, не знайду… П’ятий день з коня не злізаю… (Довж., І, 1958, 253).

Не зла́зити з телефо́ну — весь час або дуже довго дзвонити по телефону.

А комбат наш з телефону не злазив, все викликав командира артилеристів (Логв., Давні рани, 1961, 81).

◊ Зла́зити (зліза́ти, злі́зти) з ши́ї чиєї — переставати бути па чийомусь утриманні.

Треба було й йому, скінчивши школу, злазити з батьківської шиї (Мирний, III, 1954, 185).

6. Підніматися, повзти і т. ін. нагору; вилазити на що-небудь.

Коли вони спускалися в провалля або злазили на гору, дрібні колючі каміння сипались їм з-під ніг (Коцюб., І, 1955, 400);

Так шість раз той павук обривався, І шість раз він на стелю злізав (Л. Укр., І, 1951, 357);

Єлизавета Хомівна і Марина ..злізли на неї [Високу могилу] (Сенч., На Бат. горі, 1960, 268);

Тут уже сновигали діти.., а якийсь навіть на тин ізліз і звідти дивився у вікно в сільраду (Головко, II, 1957, 158);

*Образно. І сонце злізло височенько. Уже час сьомий ранку був (Котл., І 1952, 209).

ЗЛА́ЗИТИ², зла́жу, зла́зиш, док., перех., розм. Обійти, облазити багато місць або велику за розміром площу.

Ой пішла Лисичка їстоньки шукати. Ісходила гори, злазила потоки, Не знайшла нічого — злипаються боки (Фр., XIII, 1954, 259).