злизувати

ЗЛИ́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗЛИЗА́ТИ, злижу́, зли́жеш, док., перех.

1. Проводячи язиком по чому-небудь або торкаючися ним чогось, знімати, зчищати що-небудь звідкись.

Федот злизує язиком осугу з губів (Тют., Вир, 1964, 348);

Налетіла сніжинка і лапчаста сіла Тосі на губу. Не знаючи, як позбутися її лоскотливого дотику, Тося просто злизала її язиком (Вільде, На порозі, 1955, 239);

// Їсти, пити що-небудь, підбираючи язиком.

Стіну злизував [віл], як ясла були перед ним порожні… (Коб., II, 1956, 58);

Сам кухар сметанку злизав, На мене, кицуню, сказав (Фр., XIII, 1954, 256);

// заст. Знахарським способом лікувати хвороби.

Зніма [Пріська] остуду, переполох вилива, злизує від уроків, соняшниці заварює… (Кв.-Осн., II, 1956, 175).

◊ Лизь (ли́зень, чорт) зли́же кого, лайл.— пропаде, зникне хто-небудь.

[Степан:] Анахтемо, замовчи, бо тут тебе й чорт злиже! (Кроп., І, 1958, 409);

Нехай тебе лизень злиже! (Номис, 1864, № 3739);

Як віл (лиз, лизь, ли́зень) злиза́в; Як (на́че, ні́би, мов, немо́в і т. ін.) язико́м злиза́ло, безос.; Як (на́че, ні́би, мов, немо́в і т. ін.) коро́ва язико́м злиза́ла кого, що — хто-, що-небудь швидко зник (зникла, зникне).

До Стьопки,— як його лизь злизав. Що вже було Петрові та Йванові, що випустили Стьопку (Мирний, І, 1949, 203);

Знову раптом зник. Немовби й не було його тут. Як лизень злизав Козака (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 59);

Рік, другий — і хатку, повітку, бичків та кобилу як язиком злизало (Л. Янов., І, 1959, 303);

Привида наче корова язиком злизала (Вільде, Сестри.., 1958, 480).

2. перен. Поглинати, знищувати кого-, що-небудь (про стихійні явища).

Тут вогонь аж гоготів навколо Та злизував пожежею село (Стар., Вибр., 1959, 20);

Дніпро розлився.. й буйно розганяв свої бруднії хвилі: то в глинясту гряду сердито плеще, то злизує пісок на косах (Дн. Чайка, Тв., 1960, 186);

Вітер і сонце злизали сліди нічного снігопаду (Перв., Невигадане життя, 1958, 88).