злинати

ЗЛИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗЛИ́НУТИ, ну, неш, док.

1. Злітати, підніматися вгору, в повітря.

Голубок злинув під небо та й прилетів додому (Укр.. казки, 1951, 78);

Ой влетів він попід хмари, злинув вище хмар, Дивувались тому диву люди (Рильський, III, 1961, 210);

*Образно. Гості підхопили пісню. Срібний дискант Мілі злинув над чоловічими й жіночими голосами (Вод., Місячне срібло, 1961, 100);

// Злітаючи, покидати яке-небудь місце.

Очерет гнучкий шелеснув Геть понад водою; Пташка свиснула у йому Й злинула (Гр., І, 1963, 29);

З-під дуба повільно злинули качки, полетіли низом над водяною рівниною (Вол., Озеро.., 1959, 101).

2. Переставати існувати; зникати.

За ніччю ранок настав, Злинав чорнє хмара (Граб., І, 1959, 415);

// Проходити, минати.

Чудова ніч тиха злинула, крилата, розвіявся запах, і зір блиск поблід (У. Кравч., Вибр., 1958, 148).

◊ Зли́нути в пові́тря — вибухнути.

Кинула [Орися] факлю [факел] в бочку з порохом… Сяйнула блискавка, саме пекло розверзлося… «Орлине гніздо».. злинуло в повітря (Стар., Облога.., 1961, 92).

3. Летячи, плавно спускатися куди-небудь.

Злинуло нічної пори [янголятко].. та й ну ж шкоду робити (Март., Тв., 1954, 462);

Із неба злинув Серафим зорею, Наметом засіяли крила білі (Л. Укр., І, 1951, 420);

// перен. З’являтися несподівано, раптово.

— Раю мій прекрасний! радощі мої! — промовив Улас і почутив, що на його серце злинуло щастя, злинула любов, солодка, пахуча, як південна рожа (Н.-Лев., III, 1956, 301).