зловісно

ЗЛОВІ́СНО. Присл. до злові́сний.

Візник зловісно блиснув очима і повернувся на своєму місці (Досв., Вибр., 1959, 300);

Полум’я.. шуміло, сичало зловісно, як тисячі гадюк (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 308);

На південному заході червоніло небо, зловісно відсвічуючи на білій стіні будинку мерехтливими тінями (Кочура, Зол. грамота, 1960, 142);

Похнюпившись, стояли тисячі мовчазних жінок. Чуже, темне небо зловісно нависло над ними (Хижняк, Тамара, 1959, 165).