злодюжка

ЗЛОДЮ́ЖКА, и, ч. і ж., розм. Людина, яка займається дрібними крадіжками.

Кузьма обережно тупцює босими ногами по свіжовимитій підлозі, його вогкі, сумовито-догідливі очі більше б пасували богомільнику, аніж цьому п’яниці і дрібному злодюжці (Стельмах, II, 1962, 93);

Поки сей злодюжка не втік, скажіть йому, нехай оддасть мені чоботи, що в мене вкрав (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 475);

*У порівн.. Напала ти [фашистська Німеччина] на нас.. як та злодюжка (Тич., II, 1957, 103);

// лайл.

— Ти, злодюжко! — гаркнув він до Владка, стукаючи йому ключами в чоло. — Ти мені до очей кидаєшся? (Фр., VI, 1951, 175).