злодюга
ЗЛОДЮ́ГА, и, ч. і ж., розм. Особа, яка займається злодійством.
[В юрбі:] Це ж та баба Ярина, та злодюга, що сама краде, а на дівчат звертає! (Вас., III, 1960, 469);
Всі знають, що Лигун браконьєр, розкрадач народного добра, злодюга, але йому від того мало горя (Чаб., Тече вода.., 1961, 137);
Якось попалася Лисичка — Злодюга, вовчика сестричка, — Хвостом в капкан (Мирний, V, 1955, 381);
// лайл.
— Як щоденна лайка та докори: злодюга та п’янюга, то всякого з пантелику зіб’є… (Мирний, І, 1949, 307).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- злодюга — злодю́га іменник чоловічого або жіночого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
- злодюга — див. злодій Словник синонімів Вусика
- злодюга — -и, ч. і ж., розм. Особа, яка чинить злодійство. Великий тлумачний словник сучасної мови
- злодюга — Злодю́га, -ги, -зі; -дю́ги, -дю́г Правописний словник Голоскевича (1929 р.)