зломлений

ЗЛО́МЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до зломи́ти.

Я мовчав, зломлений освіченістю Професора (Ю. Янов., II, 1958, 121);

Тепер вона була наче внутрішньо зломлена, її світло-сірі очі потемніли і дивилися з мукою (Гур., Життя.., 1954, 343);

Гордість людини була зломлена, як тріска, як суха паличка (Вас., IV, 1960, 31);

Павло Островерх — високий, світлоголовий юнак з сумовитим виразом тонких, мовби зломлених печаллю брів (Грим., Незакінч. роман, 1962, 8);

// зло́млено, безос. присудк. сл.

[Річард:] Я здіймався на крилах мрій — тепер упав на землю… Ох, мамо, як же я забився страшно! Здається, мрії зломлено крило… а як воно плескало буйно! (Л. Укр., III, 1952, 36).

2. у знач. прикм. Який зломився від удару, натискання, згинання і т. ін.

Нема садочка, ані города коло неї [хатинки], тільки стара тиха груша з зломленою верховиною (Вовчок, І, 1955, 288).