1. Словник української мови в 11 томах

злукавити

ЗЛУКА́ВИТИ, влю, виш; мн. злука́влять; док. Схитрувати, приховавши правду.

Подруги, як рідні вони — ні одна вже не злукавить (Головко, І, 1957, 243);

Не злукавив Іван Юхимович перед братом,— розказав усе, як є (Руд., Остання шабля, 1959, 138).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. злукавити — злука́вити дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. злукавити — -влю, -виш; мн. злукавлять; док. Схитрувати, приховавши правду. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. злукавити — ХИТРУВА́ТИ (виявляти хитрощі, здійснювати щось ухильним способом, нерідко обманним шляхом), ХИТРИ́ТИ, ЛУКА́ВИТИ, КРУТИ́ТИ розм., ВИХЛЯ́ТИ розм., МАНЕВРУВА́ТИ розм., КОМБІНУВА́ТИ розм., КРУТИ́ТИ ХВОСТО́М розм., ЛИСИЧИТИ розм., ПОЛІТИКУВА́ТИ діал. — Док. Словник синонімів української мови
  4. злукавити — Злукавити, -влю, -виш гл. Слукавить, схитрить. Тобі єдиному згрішив я, перед тобою я злукавив. К. Псал. 120. Словник української мови Грінченка