1. Словник синонімів української мови

злукавити

ХИТРУВА́ТИ (виявляти хитрощі, здійснювати щось ухильним способом, нерідко обманним шляхом), ХИТРИ́ТИ, ЛУКА́ВИТИ, КРУТИ́ТИ розм., ВИХЛЯ́ТИ розм., МАНЕВРУВА́ТИ розм., КОМБІНУВА́ТИ розм., КРУТИ́ТИ ХВОСТО́М розм., ЛИСИЧИТИ розм., ПОЛІТИКУВА́ТИ діал. — Док.: схитрува́ти, схитри́ти, злука́вити. Наполеон хитрував, але не міг приховати, що посилено готується до війни (П. Кочура); Він явно хитрив, цей дебелий, зарослий рудою щетиною дядько (Ю. Бедзик); Бронко не певний, чи та хитра дівчина не лукавить з ним (Ірина Вільде); — Нащо крутити, Іване Семеновичу? Чи не ви ж ото випитуєте його щоденно про мої досліди? (Ю. Яновський); Вихляв штабс-капітан чи говорив щиро, — трудно було зрозуміти (С. Добровольський); Антон Таран не довів, що Петро не винуватий, і щось надто маневрував (П. Автомонов); Задобрював, комбінував, підмазував — весь світ його тоді до цього звівся (О. Гончар); (Зінька:) Навіщо б я мала ховати очі та лисичити? Не зволікайся краще, а кажи прямо: Зінько, ти мені обридла! (М. Кропивницький); — Ми розуміємося добре, мій сину, і не потребуємо між собою політикувати (О. Кобилянська).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. злукавити — злука́вити дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. злукавити — -влю, -виш; мн. злукавлять; док. Схитрувати, приховавши правду. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. злукавити — ЗЛУКА́ВИТИ, влю, виш; мн. злука́влять; док. Схитрувати, приховавши правду. Подруги, як рідні вони — ні одна вже не злукавить (Головко, І, 1957, 243); Не злукавив Іван Юхимович перед братом,— розказав усе, як є (Руд., Остання шабля, 1959, 138). Словник української мови в 11 томах
  4. злукавити — Злукавити, -влю, -виш гл. Слукавить, схитрить. Тобі єдиному згрішив я, перед тобою я злукавив. К. Псал. 120. Словник української мови Грінченка