значковий
ЗНАЧКО́ВИЙ, а, е. Прикм. до значо́к 1, 2.
Значковий метод [у історико-етнографічних атласах] застосовується найчастіше для передачі географічного розміщення й характеристики явищ, локалізованих у певних місцях (Нар. тв. та етн., 3, 1967, 34).
ЗНАЧКОВИ́Й, во́го, ч., рідко. Той, хто несе який-небудь церковний знак.
За панотцем рушила півча, а за нею значкові понесли хоругви й стяги, за якими вже посунули всі козаки (Стар., Облога.., 1961, 8);
// військ., заст. Звання, що надавалось у реєстровому козацькому війську з другої половини XVII століття.
Родом з Глухова, юриста, Він має чин канцеляриста.. Щоб значкового дослужиться І на війні чим поживиться, Вступив в Енеїв легіон (Котл., І, 1952, 251).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- значковий — значко́вий прикметник значкови́й іменник чоловічого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
- значковий — I значк`овий-а, -е. Прикм. до значок 1), 2). II значков`ий-вого, ч., рідко. Той, хто несе який-небудь церковний знак. || військ., іст. Звання, що надавалось у реєстровому козацькому війську з другої половини 17 ст. Значковий товариш. Великий тлумачний словник сучасної мови
- значковий — Значковий, -а, -е. — товариш Въ старомъ малорускомъ войскѣ прапорщикъ. Котл. Ен. (1874). 204. Після полкової канцелярії служив він значковим товаришем. О. 1861. X. 28. Словник української мови Грінченка