зобиджений

ЗОБИ́ДЖЕНИЙ, ЗОБИ́ЖЕНИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до зоби́дити.

Наче хто за серце стисне Палажку, а жалітись ні на що.. Не зобижена (Барв., Опов.., 1902, 140);

// У знач. прикм.

Гордовитість, зобиджене самолюбство, кривда в час любові, — все це б збурило його душу до самого дна (Н.-Лев., IV, 1956, 267).

2. у знач. прикм. Який зобидився, образився.

Євдокимові одразу стає тоскно на душі.. Зобижений, він виходить з гурту (Стельмах, І, 1962, 363).