зорювати

ЗО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗОРА́ТИ, рю́, ре́ш, док., перех. і без додатка.

1. Обробляти землю плугом.

Блискучі срібні лемеші зорювали незайману землю (Тулуб, Людолови, І, 1957, 47);

Зорав, посіяв він горох, заволочив, Аж тут і дрібний дощ ріллю його змочив (Г.-Арт., Байки.., 1958, 60);

Подивіться ви у поле, Як засіяні лани, Трактористи все зорали,— Більш не буде цілини (Рильський, III, 1956, 51);

*Образно. І чим тільки цей ненависний Роман зміг закрутити їй голову, якими словами зорав і засіяв її серце? (Стельмах, І, 1962, 475).

2. Орючи, знищувати що-небудь.

Селяни давно вже зорали межі, в гурті живуть щасливо, в добрі і достатку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 41);

*Образно. Між селом і містом — у цвітінні — Мій народ зорав навік межу… (Мас., Побратими, 1950, 15).

3. тільки док. Порити землю, наробивши заглибин, вибоїн;

// перен. Укрити зморшками (обличчя і т. ін.).

Нестаток, і тяжка робота, і натуга Зорали зморшками чоло (Фр., X, 1954, 42);

На хвилину він заплющив очі, і всі вісімдесят років зморщок, що глибоко зорали вздовж і впоперек його лице, раптом напружились і схрестились одна з одною (Довж., І, 1958, 498).

ЗОРЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок.

1. Ночувати просто неба.

Як де стануть зорювати.., то поки каша укипить, от чумацтво і розказує усяк, де хто ходив, що чував і що видав (Кв.-Осн., II, 1956, 229);

— А поки що будьте здорові. Не зорювати ж нам під чужою хатою (Логв., Літа.., 1960, 70);

// Спати на зорі, на світанку.

— Отак з ночі схопився [Захарко]! Ще зорював би саме,— зітхнула мати (Ле, Право.., 1957, 17).

2. розм. Не спати вночі.

І от робота скінчена. Сидиш Перед вікном відчиненим — зорюєш — І відчуваєш, як у грудях серце Наповнюється тихим рівним світлом (Вирган, В розп. літа, 1959, 98).