зотлілий
ЗОТЛІ́ЛИЙ, рідше ЗІТЛІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зотлі́ти, зітлі́ти;
// У знач. прикм.
Праворуч від кістяка в трьох маленьких зотлілих шкатулках знаходились буси (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 170);
Зітлілі дупла [верб] дихають хмільною прілістю (Стельмах, І, 1962, 400);
В ярках, під ніздрюватим снігом — зажебоніло струмками, в садах і дібровах, під зотлілим листям, заворушилася голочками молода травичка (Грим., Незакінч. роман, 1962, 204);
Не сумуйте, що купа на купі Всі поляжем за діло святе: На зітлілому нашому трупі Невмируще братерство зросте! (Граб., І, 1959, 74);
Земля розсипалася під пучками, як зотлілий жар (Тулуб, Людолови, І, 1957, 140);
Раптом побачу спотворені мрії, мертві надії, зотлілу любов (Л. Укр., І, 1951, 249).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me