зривати

ЗРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗІРВА́ТИ, зірву́, зі́рве́ш, док., перех.

1. Надломивши, відокремлювати від стебла, кореня і т. ін. (листок, квітку, плід тощо).

Дівчина.. почала зривати та збирати зілля (Вовчок, І, 1955, 350);

Я машинально зриваю цвіт яблуні і прикладаю холодну од роси квітку до лиця (Коцюб., І, 1955, 419);

Варвара мовчки пройшла до грузовика в кущах і побачила там Марію, що зривала колючі гілки дикої троянди з вогнистими плодами (Кучер, Чорноморці, 1956, 357);

Я б зірвала той горішок — Не дістану тільки (Щог., Поезії, 1958, 133);

Я для тебе в зеленому мареві трав журну айстру сьогодні зірвав (Сос., І, 1957, 252).

2. Рвучко відокремлювати що-небудь прикріплене.

Цього дня й урядникові роботи було. Увесь ранок удвох із стражником ходили по селу , зривали прокламації (Головко, II, 1957, 257);

Офіцер-зв’язківець привіз листи. — Це від Єрмолова,— зрадів Багратіон, зриваючи печатку (Кочура, Зол. грамота, 1960, 97);

Далі зірвали стелю [у хаті]… (Кв.-Осн., II, 1956, 223);

Незабаром до вагона підійшло кілька людей. Зірвали пломбу (Кач., II, 1958, 351);

// Рвучким рухом знімати, стягати що-небудь з когось, чогось.

Вже пахне мені та свіжа та прозора глибина — на бігці усе з себе зриваю, та з кручі шубовсть в озерце… (Вовчок, VI, 1956, 297);

Зриває [Ведмідь] скатертину зі столу, накривається і тікає (Олесь, Вибр., 1958, 495);

Савенко зриває з себе гімнастерку, показує посмуговані шаблями плечі (Чаб., Катюша, 1960, 14);

3 лісу вилітає вершник і мчить до них. Шолом з голови зірвав і махає (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 602);

// безос.

Поїзд ішов швидко, і з Уласа, коли він визирав у вікно, зірвало картуз (Тют., Вир, 1964, 53);

// Руйнувати (про силу води, вітру та ін.).

Місточки збиваю, всі гребельки зриваю, .. бо весняна вода, як воля молода! (Л. Укр., III, 1952, 186);

Щохвилини ми ждемо, що вітер зірве дах або вирве із мерзлого грунту будинок і перекине його (Трубл., І, 1955, 228);

Темної горобиної ночі вода розмила греблю, зірвала перемичку між старими й новими виробками (Мушк., Серце.., 1962, 240);

// безос.

На горищі ревіло і тріщало, неначе дах зривало з хати (Стор., І, 1957, 352);

// Відокремлюючи верхній шар чого-небудь (пилу, піску, снігу і т. ін.), підносити вгору.

— Вітер дужчає… зриває пісок, несе на посіви… (Вол., Місячне срібло, 1961, 311);

// перен. Примушувати кого-небудь швидко покидати, залишати щось (місце перебування, роботу і т. ін.).

Водночас німецьке командування зривало нові свої дивізії з Італії та з союзницького фронту і кидало на Дунай (Гончар, III, 1959, 225);

— А як там Оксана?.. — Тобі ж краще знати. Зірвав дівчину з роботи, кинув у госпіталь та ще й питає (Кучер, Голод, 1961, 90).

◊ Зрива́ти (зірва́ти) ма́ску див. ма́ска;

Зрива́ти (зірва́ти) машкару́ див. машкара́;

На ходу́ підме́тки зрива́ти — діяти відчайдушно і нахабно (про людину, яка добре вміє влаштовувати свої справи).

— Я.. знав чимало таких, що в тилу, як то кажуть, на ходу підметки зривали, а тут, перед лицем смерті, ставали жалюгідними боягузами (Гончар, III, 1959, 25).

3. Примушувати кого-небудь дуже швидко, рвучко вставати, підніматися, рушати кудись.

— Давиде, вставай! Вже сам Плачинда гукає і страх сердиться на тебе! — лукавить Уляна. Якась невідома сила одразу ж зриває парубка з ліжка (Стельмах, І, 1962, 99);

Йому вже не сиділося на місці. Гострий неспокій зривав його з крісла (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 117);

Як не поганяв його [коня] Тягнирядно, а він що зірветься, та й стане.. Поки-то вершник зірве його знов (Головко, II, 1957, 179);

// безос.

Мов вітром зірвало Воронюка з місця: стояв уже в гурті — найвищий над усіми (Вас., І, 1959, 317).

4. Руйнувати що-небудь за допомогою вибухової речовини, вибухом.

Раз за разом повітря потрясали вибухи. То зривали одну з гір над бухтою (Трубл., Мандрівники, 1938, 164);

Розкажу я доньці твоїй, Валі, Як зривав, Олексо, ти мости (Забашта, Вибр., 1958, 26);

Чути великої сили підземний вибух. [Ганджа:] Це ми стопінг, Лука, зірвали. На старій шахті (Мокр., П’єси, 1959, 241).

5. Псувати (різь, нарізку і т. ін.) необережним рвучким рухом, сильним натисканням.

6. Перешкоджати здійсненню, виконанню, проведенню чого-небудь.

— Тричі призначався твій звіт, і тричі ти не з’являвся, зривав збори (Шиян, Баланда, 1957, 93);

— Із-за твоєї скнарості ми не будемо зривати ремонт інвентаря,— пригрозив Оксен (Тют., Вир, 1964, 120);

Прорив води у котлован загрожував руйнацією цілої дамби. Це не тільки спричинилося б до великих витрат, а й зірвало б на певний час роботу в шлюзах (Коцюба, Нові береги, 1959, 373).

7. розм. Вимагаючи, одержувати.

Знаючи красі своїй ціну, вона [Явдоха] торгувала нею, не пропускаючи случаю зірвати найбільше (Мирний, І, 1949, 235).

8. перен. Бути причиною чого-небудь, виклика́ти щось.

Так часом пісні згук єдиний Зрива нам згадок цілий рій! (Стар., Поет. тв., 1958, 43);

Є свічада, так нерівно обшліфовані, що навіть сам Аполлон одбивається в них карикатурою і зриває в нас сміх (Л. Укр., IV, 1954, 134);

Не було давньої веселості в Грицьковій хаті. Тільки дитина коли-не-коли зірве усміх з уст (Барв., Опов.., 1902, 160);

— Гей, соб, гей! — Крізь сон стрепенувся Оверко, несамовито закричав невдалий погонич на ледащих волів, що примарилися йому, зірвав сміх у гурті! (Горд., II, 1959, 151);

// Зчиняти що-небудь.

Отак оп’ять зірвали січу! (Котл., І, 1952, 284).

9. заст. Припиняти зв’язки, знайомство і т. ін. з ким-, чим-небудь.

— А не зриваю з ним [знайомим], бо має остре перо, ще готов пошкодити (Фр., II, 1950, 75);

Я гадаю, що Управа скоро хоче мене зараз мати, повинна б.., не гаючись, прислати мені офіціального папера, щоб я міг зірвати з Кримом (Коцюб., III, 1956, 161);

— Я зірву з ним знайомість (Л. Укр., III, 1952, 609).

◊ Зрива́ти (зірва́ти) го́лос — надмірним напруженням пошкодивши голосові зв’язки, втрачати голос.

Несвідомо копіюючи Вукотича, я мало не зірвав собі голосу від напруження (Минуле укр. театру, 1953, 84);

Зрива́ти (зірва́ти) злість (доса́ду, се́рце і т. ін.) перев. на кому — спрямовувати на кого-небудь своє роздратування, свій гнів і т. ін.

Він [управитель] останнім часом просто занімів. Розтуляв рота хіба що для того, щоб гейкнути на котрогось з челядників, на комусь зірвати свою злість (Добр., Очак. розмир, 1965, 192);

Кортіло вилаяти їх [пахолків] як слід, зірвати серце, але, пригадавши свої міркування, він прибрав лагідного вигляду і удав, ніби нічого не помітив (Тулуб, Людолови, І, 1957, 90);

Зрива́ти о́чі кому — привертати чиюсь увагу.

У Ковалівку прибув секретар райкому Сагайдак і, викликавши Костенка, порадив йому не зривати людям очей отими допитами та викликами до сільради свідків (Кучер, Трудна любов, 1960, 448).