зручно

ЗРУ́ЧНО, присл.

1. Так, що задовольняє у повному відношенні.

Антон зручно вмостився на товстій деревині (Чорн., Визвол. земля, 1959, 78);

Григорій Григорович молодший зручно сидів у діда на руці (Ю. Янов., II, 1954, 110);

Як вони зручно влаштувалися, ці хитрі, погані ховрахи! Вхід до нірки був просторий, стінки гладенькі, а коло нірок були невеличкі горбочки — їхні сторожові пости (Ів., Вел. очі, 1956, 106).

2. у знач. присудк. сл. Вигідно, сприятливо.

— Коли не хочете платити, я вас пожену на панщину… Даю вам день — подумати, що для вас зручніше (Мирний, І, 1949, 191);

Вона з сестрою думають перекладати.. Натурально, це їм найзручніше, бо знають аж 4 мови (Коцюб., III, 1956, 430).

3. у знач. присудк. сл. Цілком доречно, пристойно.

— Добривечір, братику! — обіймає Варава Плачинду.— А в мене оце гості зібралися. —Може, незручно?.. — Саме зручно. У нас тільки свої (Стельмах, І, 1962, 328);

Суспільство мусить виявить, збагнуть: З яких джерел ці ледарі живуть? Чи зручно нам до світлої мети З такими… подорожніми іти? (Іванович, Перебендя.., 1960, 45).

4. розм. Вправно, спритно.

Врешті він підбіг до краю покрівлі і скочив униз зручно і легко, як кіт (Коцюб., І, 1955, 399);

Довге сивувате волосся зачісував [князь] так зручно, що його не здавалось дуже мало (Л. Укр., III, 1952, 501);

Гарячі сухі руки швидко й зручно розплутують дріт (Коз., Серце.., 1947, 56).