зугарний

ЗУГА́РНИЙ, ЗУГА́РЕН, рна, рне, розм.

1. Вправний, умілий.

— Напрядіть [жіночки] моїй матушці по пів-міточку, бо вона молода й до роботи ще не звикла та й не дуже зугарна. Настане пилипівочка, то не гуляйте, молітеся, та й в скриню добре дбайте,— амінь! — так закінчив свою проповідь Моссаковський (Н.-Лев., III, 1956, 87);

Ковалі в кузнях зугарні (Перв., Райдуга.., 1960, 95).

2. з інфін., рідше до чого. Який може, вміє або здатний виконувати, робити що-небудь.

— Чи зугарна ж ти робити яку роботу: золотом шити, шовком ткати, перлами вишивати? (Н.-Лев., IV, 1956, 30);

— Своїм власним розумом ти не був зугарен зрозуміти навіть те, що в підручникові написано (Крим., Вибр., 1965, 327);

[Мелашка:] А про Хроську я вам скажу, що вона і роботяща, і зугарна до всього, і дотепна, і чепурна… (Кроп., IV, 1959, 19);

Одна тільки думка зугарна подолати таку відстань (Міщ., Сіверяни, 1961, 75);

— Ну, та й хто ж то, бач, зугарен, окрім мене, стати бригадиром над волами, га? — урочисто обводив він потім очима натовп своїх нових підручних — переважно дівчат (Крот , Сини.., 1948, 352).