зуспіти

ЗУСПІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., діал.

1. неперех. Встигнути.

[Пріська:] Нема йому [Петрові], бідному, спокою!.. Коли то ж, коли нанесе його господь до нас — на хвилиночку ту… не зуспієш надивитися, словом перекинутися, як уже й назад їде… (Мирний, V, 1955, 159).

2. перех. Зустріти, застати.

[Іван:] Як ось багатир почав за тією дівкою зорити; і де б то він її не зуспів: чи на вулиці, чи на роботі — лізе їй у вічі та й лізе (Кроп., І, 1958, 83).

3. неперех. Несподівано з’явитися.

І незчулась, як зуспіли Дніпрові дівчата — Та до неї, ухопили, Та й ну з нею гратись, Радісінькі, що піймали (Шевч., І, 1963, 359).

Неща́стя (го́ре і т. ін.) зуспі́ло кого — з кимось трапилося нещастя, когось спіткало горе і т. ін.

[Хома (до народу):] Люде добрі! Ви знаєте, яке нас зуспіло нещастя? (К.-Карий, II, 1960, 222).