1. Словник української мови в 11 томах

квітка

КВІ́ТКА, и, ж.

1. Частина рослини, що виростає на кінці стебла або гілки й складається з маточки, тичинки й пелюсток навколо них; звичайно має різне забарвлення та приємний запах.

Між травою купами жовтіли круглі квітки кульбаби, синів ранній степовий сон (Н.-Лев., II, 1956, 215);

Понуро дивився Варчук на білу квітку деревію, по якій сонно повзала оса (Стельмах, II, 1962, 137);

*Образно. Пролунав постріл.. У синій високості розпускалася біла квітка вибуху (Гончар, І, 1954, 386);

*У порівн. Леся почервоніла.., як повна квітка в траві (П. Куліш, Вибр., 1969, 83);

І юнак розкривсь як квітка і почав розповідати — про своє велике горе (Тич., II, 1957, 19);

// Ця сама частина рослини, зірвана зі стеблом.

У мене в хаті щодня свіжий букет з літніх квіток (Коцюб., III, 1956, 406);

Жасмин, гвоздики і троянди. Кімната тоне у квітках (Дмит., Добрі сусіди, 1951, 47);

// Ботанічна назва органу розмноження в голонасінних і покритонасінних рослин.

Деякі види, як-от верба козяча або коноплі, роздільно-статеві й дводомні: на одних рослинах утворюються тільки чоловічі, на інших тільки жіночі квітки (Бджоли, 1955, 97).

2. Трав’яниста рослина, що має на кінці стебла утворення, яке складається із серцевини й пелюсток навколо неї.

У їх хаті інша сім’я домувала, господарювала.., у городі інші квітки позасіювані були цієї весни… (Вовчок, І, 1955, 366);

Степ щодалі ставав чарівнішим. Уся поверхня землі здавалася зелено-золотим океаном, на якому розбризкано мільйони різних квіток (Довж., І, 1958, 226).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Квітка — Кві́тка прізвище Орфографічний словник української мови
  2. квітка — Квіт, г. чичка, д. косиця, З. П. рожа, мальва тощо; квіточка, квітонька; мн. КВІТКИ, (на матерії) узори. Словник синонімів Караванського
  3. квітка — див. цвіт Словник синонімів Вусика
  4. квітка — [кв’ітка] -ткие, д. і м. кв'іц':і, мн. -тки, -ток, vдв'і кв'іткие Орфоепічний словник української мови
  5. квітка — -и, ж. (мн. квіти, -ів). 1》 Частина рослини, що виростає на кінці стебла або гілки й складається з маточки, тичинки й пелюсток навколо них; має різне забарвлення та приємний запах. || Ця сама частина рослини, зірвана зі стеблом. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. квітка — КВІ́ТКА, и, ж. 1. Частина рослини, що виростає на кінці стебла або гілки й складається з маточки, тичинки й пелюсток навколо них; звичайно має різне забарвлення та приємний запах. Словник української мови у 20 томах
  7. КВІТКА — • "КВІТКА" - ілюстрований літ. збірник. Видав 1890 Василь Лукич у Львові. Вміщено оповідання "Гершко Гольдмахер" Т. Франка, "Нелюб" Б. Грінченка, вірші В. Александрова, П. Куліша, С. Руданського, К. Устияновича, О. Філаретова. Опубл. нарис... Українська літературна енциклопедія
  8. квітка — Орган статевого розмноження у насінних рослин, що перетворився на вкорочений пагін; у покритонасінних типова к. складається з маточки, тичинок та оцвітини (пелюстки віночка та чашолистки, чашечки), розташованих у квітколожі... Універсальний словник-енциклопедія
  9. квітка — пришива́ти (пришпи́лювати) квітки́ / приши́ти (пришпили́ти) кві́тку кому, яку. Ображати когось в’їдливими репліками, дошкульними словами; обзивати когось, давати призвіська, насміхатися над кимсь. Фразеологічний словник української мови
  10. квітка — КВІ́ТКА (частина рослини, що виростає на кінці стебла або гілки й складається з маточки, тичинок та пелюсток навколо них; квітуча рослина), ЦВІТО́К діал., ЦВІ́ТКА діал., ЦВІТ діал., ЧІ́ЧКА діал.; КВІТ перев. у мн.; КОСИ́ЦЯ розм. (якою заквітчуються). Словник синонімів української мови
  11. Квітка — Кві́тка, -тки, -тці (прізв.). Кві́тчин, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. квітка — Квітка, -ки ж. 1) Цвѣтокъ. А без долі біле личко, — як квітка на полі: пече сонце, гойда вітер, рве всякий по волі. Шевч. 70. Процвітає в саду квітка... О, траво висока! Закрий її, сховай її від людського ока. К. Досв. Словник української мови Грінченка