1. Словник української мови в 11 томах

кивнути

КИВНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до кива́ти 1-3.

Мати вечеряти просила — він кивнув головою, що добре (Вовчок, І, 1955, 223);

Ніхто до осавули не привітався, не кивнув навіть головою (Н.-Лев., II, 1956, 171);

Потоцький задоволено посміхнувся у вуса і ледве помітно кивнув промовцеві (Тулуб, Людолови, І, 1957, 32);

Він знову зневажливо кивнув у бік листа (Смолич, І, 1958, 60).

◊ Па́льцем кивну́ти — зробити хоч що-небудь, хоч найменше зусилля.

— Чи мав я хоч одну чисту радість.., хоч пальцем, наприклад, кивнув для того, аби в тій темній безодні.. хоч трохи розвиднілось? (Коцюб., І, 1955, 260);

І па́льцем не кивну́ти — нічого не зробити.

[Шрамек:] Хоч би й душу.. вимотав, ніхто і пальцем не кивне, щоб допомогти Божені (Галан, І, 1960, 532).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кивнути — кивну́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. кивнути — [киеўнутие] -ну, -неш, -неимо, -неите; нак. -ни, -н'іт' Орфоепічний словник української мови
  3. кивнути — -ну, -неш, док. Однокр. до кивати 1-3). І пальцем не кивнути перен. — нічого не зробити. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. кивнути — КИВНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., чим і без дод. Однокр. до кива́ти 1, 2. Мати вечеряти просила – він кивнув головою, що добре (Марко Вовчок); Ніхто до осавули не привітався, не кивнув навіть головою (І. Словник української мови у 20 томах
  5. кивнути — (і (на́віть)) па́льцем не кивну́ти (не ворухну́ти, не поворуши́ти і т. ін.). Зовсім нічого не зробити для здійснення чого-небудь. В коридорі її ждали Петрусеві батьки. — Що? Що нам робити?.. Їх же виключать зі школи.. Фразеологічний словник української мови
  6. кивнути — КРА́СТИ (непомітно брати чуже; займатися злодійством), СКРАДА́ТИ, ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) розм., ЦУ́ПИТИ розм., ПІДЦУ́ПЛЮВАТИ розм., ПІДЦА́ПУВАТИ розм., ХАПА́ТИ розм., КИВА́ТИ діал.; ВИКРАДА́ТИ (забирати потай звідкись); ЗЛОДІЮВА́ТИ розм., ЗЛОДІЯ́ЧИТИ розм. Словник синонімів української мови
  7. кивнути — Кива́ти, -ва́ю, -єш, одн. в. кивнути, -вну́, -неш гл. 1) Кивать. Хоч поміра, а таки пальцем кива. Ном. № 3339. Кива головою, наче кобила в спасівку. Ном. № 2418. Не кивай на мене чорними бровами. Мет. 16. 2) Махать. Кивнув на чуру і чура сів коло його. K. Словник української мови Грінченка