кивок
КИВО́К, вка́, ч.
1. Нахилення голови на знак вітання, згоди тощо.
Він привітав Дороша кивком голови (Тют., Вир, 1964, 196);
Юнга кивком голови дав згоду (Трубл., Лахтак, 1953, 112).
2. Одноразовий рух головою, рукою, пальцем, яким кличуть когось або вказують на когось, щось.
Кличе [вершник] кивком руки хлопця з кухлем (Л. Укр., II, 1951, 511);
Вона мовчки кивком голови вказала Глущукам на голу лаву (Чорн., Визвол. земля, 1959, 31).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кивок — киво́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- кивок — [киевок] киеўка, м. (на) киеўку, мн. киеўки, киеўк'іў Орфоепічний словник української мови
- кивок — -вка, ч. 1》 Нахилення голови на знак вітання, згоди тощо. 2》 Одноразовий рух головою, рукою, пальцем, яким кличуть когось або вказують на когось, щось. 3》 Рух кінчика вудлища під натягом волосіні з упійманою рибою. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кивок — КИВО́К, вка́, ч. 1. Нахилення голови на знак вітання, згоди і т. ін. Юнга кивком голови дав згоду (М. Трублаїні); Він привітав Дороша кивком голови (Григорій Тютюнник); Вони по черзі заходили до залу, під ручки, під звуки вальсу... Словник української мови у 20 томах