1. Словник української мови в 11 томах

кий

КИЙ¹, я, ч.

1. Частина тонкого стовбура або грубої гілки, відрізана від дерева й очищена від пагонів.

Хто схоче пса вдарити, той кия найде (Номис, 1864, № 5278);

// Палиця (у 1 знач.).

Чабан прокинувся — аж перед ним Гадюка, Він києм бух — і витяглась зміюка (Гл., Вибр., 1951, 89);

Кожний тримав у руках якусь зброю. Були сокири, барди, ломи, киї, рогачі (Смолич, II, 1958, 35);

// Удар палицею.

Крім звичайних дисциплінарних кар, Панталасі присуджено тепер дати в присутності всіх в’язнів 50 київ (Фр., II, 1950, 241);

Після ста київ можна було душею в небо злетіти. Але, мабуть, душа у Стаха Лютека була не легка на вагу, і в небо вона не полетіла (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 190).

◊ Не ки́єм, то па́лицею — однаково, все одно;

Покуштува́ти киї́в див. покуштува́ти.

2. Довга пряма палиця для гри в більярд, один кінець якої тонший, а другий — грубший.

Розвалившися на софі.., сидів [Герман] німо, ..прислухаючися гаморові, що йшов із сусідніх покоїв, стукові більярдових київ о кулі (Фр., VIII, 1952, 381);

Коли Василь виходив, ..потрапив у більярдну, за широким синім столом якої майстерно виляскували киями якісь чубаті молоді люди (Грим., Незакінч. роман, 1962, 191).

КИЙ², невідм., займ., перев. у сполуч. зі сл. біс, чорт, дідько і т. ін., діал. Який.

— А горілка є? — якось понуро спитав Чіпка.— Кий біс, хоч би капелька… порожня пляшка… Бач!— і Порох показав над вікном порожню пляшку (Мирний, І, 1949, 255);

— Кий, до лиха, ви батько? (Досв., Вибр., 1959, 38).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кий — кий іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. кий — Палиця, палюга, ломака, ціпок, дрючок, патик, г. бук; кийок; п! КІЛ. Словник синонімів Караванського
  3. кий — див. палиця Словник синонімів Вусика
  4. кий — [кий] -йа, ор. -йеим, м. (ў) -йі, мн. киейі, киейіў Орфоепічний словник української мови
  5. кий — I -я, ч. 1》 Частина тонкого стовбура чи грубої гілки, відрізана від дерева й очищена від пагонів. || Палиця (у 1 знач.). || Удар палицею. 2》 Довга пряма палиця для гри в більярд, один кінець якої тонший, а другий – грубший. II невідм., займ., перев. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. кий — КИЙ¹, я, ч. 1. Частина тонкого стовбура або грубої гілки, відрізана від дерева й очищена від пагонів. Хто схоче пса вдарити, той кия найде (Номис); // Палиця. Я справді скуштував кінцем кия, що був у руці моїй, трохи меду (Біблія. Пер. І. Словник української мови у 20 томах
  7. кий — Я, ч. Пеніс. У нього гарний великий кий правильної форми. Словник сучасного українського сленгу
  8. кий — Гаківниця застарілої конструкції Словник застарілих та маловживаних слів
  9. кий — грі́ти / погрі́ти (лома́кою (ки́єм і т. ін.)) спи́ну (пле́чі, ре́бра тощо) кому. Бити, карати когось. Сівши на царство, Грів (Петро) спину (нагайкою) вельможним (П. Фразеологічний словник української мови
  10. кий — ПА́ЛИЦЯ (очищена від пагонів зламана гілка, тонкий стовбур), ЦІПО́К, КИЙ, ДРЮК, ЛОМА́КА, ДУБИ́НА, КИЙО́К, ДРЮЧО́К, ПА́ЛКА, ДРЮЧИ́НА розм., ПАТИ́К діал., ПАТИ́КА діал., ПАТИ́ЧИНА діал., БУК діал., ЛОМИ́ГА діал. Словник синонімів української мови
  11. кий — Кий, ки́я, ки́єві; киї́, киї́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. кий — I. Кий, ки́я м. 1) Палка, трость. Язик доведе до Київа і до кия. Ном. № 1125. Один тілько мій Ярема на кий похилився. Шевч. 207. 2) Дубина, палка, на концѣ которой шаровидное утолщеніе отъ оставленной части корня. Приходить багато народу з мечами й киями. Словник української мови Грінченка