кий

ПА́ЛИЦЯ (очищена від пагонів зламана гілка, тонкий стовбур), ЦІПО́К, КИЙ, ДРЮК, ЛОМА́КА, ДУБИ́НА, КИЙО́К, ДРЮЧО́К, ПА́ЛКА, ДРЮЧИ́НА розм., ПАТИ́К діал., ПАТИ́КА діал., ПАТИ́ЧИНА діал., БУК діал., ЛОМИ́ГА діал. Ми вирізали палиці і почали знімати разки павутиння на своїй путі (М. Чабанівський); — Чи не однаково людині, який ціпок її б'є, коли від нього синці на тілі?! (З. Тулуб); Хто хоче пса ударити, той кия найде (прислів'я); В саду каркнув ворон. Євдоким Юренко люто жбурнув на нього дрючком.. Дрюк товстішим кінцем зачепив на груші плескате гніздо (М. Стельмах); Хлопчик.. підійшов до куща ліщини і, напружившись, виламав собі добрячу ломаку (О. Донченко); Горбатого виправить могила, а упертого дубина (прислів'я); З кийками в руках вони бігають навколо ямки, в яку загнали "свинку" — дерев'яну цурку (О. Донченко); Кузьма неквапною ходою дістається до своєї кособокої, дрючками підпертої хати (М. Стельмах); Сватові перша чарка, але й перша палка (прислів'я); Отець Іоанн женеться за мною з довгою дрючиною (О. Ковінька); Карпо сидів на пеньку і патиком перегортав з місця на місце торішній перепрілий лист (Є. Гуцало); — Я їм отсею патичиною стілько дір у всіх стінах нароблю, що їм і крохмалю відхочеться (І. Франко); Вдарити можна не тільки буком, але також і словом (Лесь Мартович); А тепер бери ж, мій милий, оцю довгу ломигу та бий мене, щоб я пам'ятала, коли свого чоловіка до дуба в'язала (С. Васильченко). — Пор. жерди́на.

ПА́ЛИЦЯ (опора при ходінні), ЦІПО́К, ПА́ЛКА, КИЙ, КИЙО́К, ПАТЕРИ́ЦЯ, ПО́СОХ (довга, перев. як ознака статечності); ТРОСТИ́НА (тонка, спеціально оброблена); КОВІ́НЬКА, КО́СТУР, КАРЛЮ́ЧКА, КЛЮ́КА діал. (із загнутим кінцем, грубої роботи); ҐИРЛИ́ҐА (ҐЕРЛИ́ҐА) (перев. пастуша); ГАЙДА́РКА діал. (вівчарська); ЛІ́СКА діал. (з ліщини). Палиця в руках батька була, виявляється, не просто ковінькою, а патерицею, посохом глави роду і символізувала необмежену владу батьків (Ю. Смолич); Кілька років старий слабує на ноги, тому ходить з допомогою товстого грушевого ціпка з гостренькими пуп'янками сучків (І. Ле); Я тепер ходжу ще погано, хоч уже з палкою, без людської помочі (Леся Українка); Сліпий, кістлявий, сивий З'явився дід у колі, І києм землю мацав, ступаючи поволі (М. Нагнибіда); Чоловік ішов повільно, спираючись на кийок (В. Козаченко); Зліз, кінець кінцем, дід Тиміш із печі, одягнув на себе все те, що взимку дідові одягати треба, узяв патерицю — вийшов із хати (Остап Вишня); Виходь у ліс, на простір, друже мій, Бери у руки мандрівничий посох (І. Нехода); Він.. взяв у руки свою тростину (І. Франко); Сидить (дідусь) на ослінчику.., спираючись на вишневу паличку — ковіньку з дивовижно викрученою рукояткою (Ю. Мельничук); Спираючись на костур, тюпає жвавенька бабуся (С. Васильченко); Біжать сліпі люди, спотикаються об пеньки, намагаються вхопитися один за одного кривими карлючками (П. Загребельний); Мов стара бабусенька з клюкою, Будова вся пригнулась до землі (М. Старицький); Мов камінна фігура, височить пропечена сонцем постать чабана. В руці в нього довга ґирлиґа (М. Стельмах); Вівчарик на ґерлиґу похиливсь (Я. Щоголів); Олекса, підпираючись грубою ліскою і стогнучи раз по разу, поволікся до Перегинська (І. Франко).

ПА́ЛИЦЯ (примітивна зброя), ДРЮК, ДРЮЧО́К, КИЙ, КИЙО́К, ЛОМА́КА, ДУБИ́НКА розм., ДРЮЧИ́НА розм., БУК діал. Кожний народ наш щедро народжує своїх богатирів, що в будь-яку хвилину можуть палицю, кинуту в нас ворогом, піймати на льоту і з новою силою відкинути її назад (П. Тичина); Петро.. оперіщив дрюком гайдука (П. Панч); Хоробрі воїни з тяжкими шаблями і здоровенними дрючками пустилися дратися по горі (Панас Мирний); Кожний тримав у руках якусь зброю. Були сокири, барди, ломи, киї, рогачі (Ю. Смолич); Багачі стояли з кийками і рушницями (Мирослав Ірчан); Ніхто не помітив, звідки виринув гладкий Ровіцький і, трохи похитуючись та оглядаючись на свій почет із кремезних литвинів, озброєних здоровими шаблями і ломаками, наблизився до козаків (З. Тулуб); Ісполинськії дрючини Мозчили голови і спини (І. Котляревський); Але не буком він твердим, Не шаблев (шаблею), не кнутами Здобув собі власть і свій трон утвердив, А твердшими сто раз "Словами" (І. Франко).

УДА́Р по чому, у що, чим, без додатка (різкий сильний поштовх кулаком, рідше ногою, коліном, спрямований на людину, частини її тіла), СТУСА́Н, ТУСА́Н розм., ТАСУ́Н розм., ШТОВХА́Н розм., ШТОВХАНЕ́ЦЬ розм., ШТУРХА́Н розм., ШТУРХАНЕ́ЦЬ, БУХА́Н розм., БУХАНЕ́ЦЬ розм., ДУХОПЕ́Л розм., ДУХОПЕ́ЛИК розм., ТОВЧЕ́НИК розм., ТИЧО́К розм. рідше, ШТУРКА́Н діал., ШТУРКАНЕ́ЦЬ діал., ГЕПА́К діал.; ЗАПОТИ́ЛИЧНИК розм., ПОТИ́ЛИЧНИК розм., ЗАШИ́ЙНИК розм., ОШИ́ЙНИК розм. (рукою по потилиці, шиї); ШЛЬОПАНЕЦЬ розм., ЛЯ́ПАНЕЦЬ розм. (легкий удар долонею); КИЙ розм. (палицею). Від удару вона хитнулася. Почорніло в очах (А. Хижняк); Осавула ледве ворушився од стусанів (І. Нечуй-Левицький); Двері відчинено. Штовхан коліном. Староста вилітає геть (Ю. Яновська); Катрусі скоро надокучила криклива дитина і штурханці ґаздині (Н. Кобринська); Несподівано посипались бухани й зашийники на товаришів з усіх боків (С. Васильченко); Кума раз по раз садила кулаком у спину. Колісник мов не чув тих духопеликів — співав (Панас Мирний); Під сердитую годину Одна (рука) смиче за чуприну І товченики дає (Л. Глібов); Ну, дістала ж вона за те від свого тата добрих гепаків (О. Кобилянська); Навіть рідних братів не жалував (Левко): наділяв їх запотиличниками та лящами ні за що, ні про що (М. Стельмах); Сокирою на порозі щось стругало (дитя), поки мати не дала ляпанців (Г. Хоткевич); Не гавкав ти, Рябко! За те ж ми, бач, в науку, Із ласки, з милості панів, Вліпили сотеньок із п'ять тобі київ" (П. Гулак-Артемовський). — Пор. ля́пас.