1. Словник української мови в 11 томах

ключик

КЛЮ́ЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до ключ¹1 — 3.

— А це на тобі золотого ключика од палати (Н.-Лев., III, 1956, 301);

Крайнєв з невеликим ключиком у руках працював біля літака (Собко, Зор. крила, 1950, 128);

Гостру розмову запили чаркою, запили і другою, і знову ж треба обережно підбирати ключика до чужої душі, щоб тихцем відчинити її (Стельмах, І, 1962, 299).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ключик — клю́чик іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. ключик — -а, ч. Зменш.-пестл. до ключ I 1-3). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. ключик — КЛЮ́ЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до ключ¹ 1–3, 6. – А це на тобі золотого ключика од палати (І. Нечуй-Левицький); Коробочка замикалася на ключик, а ключик був завсiгди зав'язаний у кiнчик червоної хустки (В. Словник української мови у 20 томах
  4. ключик — підбира́ти (знахо́дити) / підібра́ти (знайти́) ключ (ключа́) до кого—чого. Знаходити певний спосіб розгадування, розв’язання і т. ін. чогось. Фразеологічний словник української мови
  5. ключик — Клю́чик, -ка; -чики, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. ключик — Ключик, -ка м. ум. отъ ключ. 1) см. ключ. 2) мн. раст. Primula veris. Вх. Пч. І. 12. Словник української мови Грінченка