1. Словник української мови в 11 томах

ключиця

КЛЮЧИ́ЦЯ, і, ж. Парна трубчаста кістка плечового пояса людини й хребетних тварин, що з’єднує лопатку з грудною кісткою.

Тепер ще й зверху стала шия боліти і до ключиці біль іде (Л. Укр., V, 1956, 322);

Ключиця — це зігнута кістка, яка одним кінцем сполучається з лопаткою, а другим — з грудиною (Анат. і фізіол. люд., 1957, 37);

Шабля Потоцького розрубала йому плече, ключицю і перші ребра (Тулуб, Людолови, І, 1957, 37).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ключиця — ключи́ця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. ключиця — -і, ж., анат. Парна трубчаста кістка плечового пояса людини й хребетних тварин, що з'єднує лопатку з грудною кісткою. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. ключиця — КЛЮЧИ́ЦЯ, і, ж., анат. Парна трубчаста кістка плечового пояса людини і хребетних тварин, що з'єднує лопатку з грудною кісткою. Ключиця передає фізичні сигнали від верхньої кінцівки до осьового скелета (з навч. літ. Словник української мови у 20 томах
  4. ключиця — КЛЮЧИ́ЦЯ (кістка, що з'єднує лопатку з грудною кліткою), ПЕ́РЕПЕЛО діал. — Глибока непритомність, вивих плеча, можливо, тріснула ключиця, — повідомляє лікар (І. Багмут); Вже Горілкодуй, з розрубленим по саме перепело плечем, повалився (М. Старицький). Словник синонімів української мови
  5. ключиця — Ключи́ця, -ці ж. = ключина 2. Словник української мови Грінченка