1. Словник української мови в 11 томах

колінце

КОЛІ́НЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до колі́но 1-5.

Одна [жінка] якось забачила на лівім колінці [хлопчика] невеличку родимку… (Мирний, І, 1949, 139);

Нап’яла [Марійка] сорочку на колінця, до колінця щічкою притулилась, дивилась кудись убік од матері (Вас., II, 1959, 214);

Тихо мріє очерет, і в його обіймах звивається.. капризуля-річка — то в один бік заверне колінце, то метнеться навпростець через луки (Донч., VI, 1957, 274);

Син не згоджується, син перечить: пружне стебло [жита] в нас, у колінцях міцне (Горд., II, 1959, 326);

Справжній соловей тьохкав і виспівував колінця, точно дотримуючись мотиву пісні (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 30).

◊ Викида́ти (ви́кинути, одко́лювати, загина́ти і т. ін.) колі́нця (колі́нце) — те саме, що Викида́ти (ви́кинути, одко́лювати, загина́ти колі́на (колі́но) ( див. колі́но).

Коло танцюристів поширювалося. Хлопці загинали такі колінця, що аж зорі в небі дивувалися (Кач., Вибр., 1947, 79);

Ті дурні дівчиська здатні викидати які завгодно колінця від ревнощів (Коз., Сальвія, 1959, 177).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. колінце — колі́нце іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. колінце — -я, с. Зменш.-пестл. до коліно 1-5). Викидати (одколювати і т. ін.) колінця — а) робити якісь незвичайні фігури, рухи в танці; б) робити несподівані, незвичайні, безглузді вчинки. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. колінце — КОЛІ́НЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до колі́но 1–5. Одна [жінка] якось забачила на лівім колінці [хлопчика] невеличку родимку... (Панас Мирний); Я ставав на колінця, повзав по рядках, виривав бур'янець (О. Словник української мови у 20 томах
  4. колінце — викида́ти / ви́кинути колі́нця (колі́нце, колі́но, колі́на). 1. Робити вигадливі рухи, фігури в танці; витіювато танцювати. Танцювали до одуру. Потім Славко почав викидати такі колінця, що всі падали з реготу (П. Фразеологічний словник української мови
  5. колінце — Колі́нце, -нця, -нцю; -лі́нця, -лі́нець Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. колінце — Колінце, -ця с. 1) ум. отъ коліно 1 и 4. Посип пшінця по колінця, водиці по крильця. Мет. 23. Рось вирвалась з неволі, як гадючка тричі зверстенилась колінцями на зеленій траві. Левиц. І. 93. 2) Колѣнце въ стеблѣ односѣменодольныхъ растеній, изъ котораго начинается листъ. Харьк. г. Словник української мови Грінченка