1. Словник української мови в 11 томах

командувач

КОМА́НДУВАЧ, а, ч. Керівник великого військового з’єднання.

Бійці вже обступили командувача тісним колом (Гончар, Таврія.., 1957, 707);

Пізно ввечері.. генерал Родко пішов до командувача армії (Собко, Вогонь.., 1947, 67).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. командувач — кома́ндувач іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. командувач — див. КОМАНДИР. Словник синонімів Караванського
  3. командувач — -а, ч. Керівник великого військового з'єднання. Командувач армії (командарм). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. командувач — КОМА́НДУВАЧ, а, ч. Керівник великого військового з'єднання. Пізно ввечері .. генерал Родко пішов до командувача армії (В. Собко); Командувач переглядав свій наказ військові фронту (Ю. Яновський); Бійці вже обступили командувача тісним колом (О. Словник української мови у 20 томах
  5. командувач — КОМАНДИ́Р чого і без додатка (керівник військової частини), ВОЄНАЧА́ЛЬНИК, КОМА́НДУВАЧ, КОМА́НДУЮЧИЙ чим і без додатка, ПОЛКОВО́ДЕЦЬ (той, хто керує великим військовим з'єднанням). Перед командиром загону молодий хлопець, щойно повернувся з розвідки (А. Словник синонімів української мови