1. Словник української мови в 11 томах

комірниця

КОМІ́РНИЦЯ, і, ж., розм. Жін. до комі́рник.

Таки побачить вона в цьому році свою сім’ю, своїх дітей у новій, на дві половини хаті і поставить їм страву на стіл, як господиня, а не комірниця (Стельмах, І, 1962, 226).

КОМІРНИ́ЦЯ, і, ж. Жін. до комірни́к.

Треба було ставити одну деталь, виявилося, що вона непридатна. Де взяти заміну? На складі. А комірниця вихідна (Роб. газ., 15.ІV 1966, 2).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. комірниця — Комі́рниця, комірник: — людина, що живе в комірнім (в найманій хаті) [2;XIII] Словник з творів Івана Франка
  2. комірниця — комі́рниця іменник жіночого роду квартирантка розм. комірни́ця іменник жіночого роду, істота завідувачка комори, складу Орфографічний словник української мови
  3. комірниця — КОМІ́РНИЦЯ, і, ж., розм. Жін. до комі́рник. В тій хвилині почувся був сварливий голос жіночий.., і незадовго по тім відмикнулися двері моєї кімнати та увійшла моя комірниця (О. Словник української мови у 20 томах
  4. комірниця — Комі́рниця, -ці; -ниці, -ниць Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. комірниця — Комірниця, -ці ж. Квартирантка. Вх. Зн. 27. Словник української мови Грінченка