1. Словник української мови в 11 томах

конари

КОНА́РИ, ів, мн. (одн. кона́р, а, ч.), діал. Грубі гілки, що ростуть від стовбура дерева.

Під скрип могутніх конарів дубових складались першії мої пісні (Фр., XI, 1952, 163);

Переходив [свист] хвилями у дике, невловиме виття — вихру чи звірів? А з ними у парі йде скрипіт та стогін грабових конарів та плач смерекових велетнів (Круш., Буденний хліб.., 1960, 263).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. конари — -ів, мн. (одн. конар, -а, ч.), діал. Грубі гілки, що ростуть від стовбура дерева. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. конари — КОНА́РИ, ів, КОНАРІ́, і́в мн. (одн. кона́р, а, кона́р, я́, ч.), діал. Великі гілки, що ростуть від стовбура дерева. Під скрип могутніх конарів дубових складались першії мої пісні (І. Словник української мови у 20 томах