1. Словник української мови у 20 томах

конари

КОНА́РИ, ів, КОНАРІ́, і́в мн. (одн. кона́р, а, кона́р, я́, ч.), діал.

Великі гілки, що ростуть від стовбура дерева.

Під скрип могутніх конарів дубових складались першії мої пісні (І. Франко);

Велети-дуби й буки витягали свої безлисті конарі високо вгору (А. Чайковський);

Переходив [свист] хвилями у дике, невловиме виття – вихру чи звірів? А з ними у парі йде скрипіт та стогін грабових конарів та плач смерекових велетнів (А. Крушельницький);

* Образно. Музики дмухають у.. порожні стовбури і конарі самі в себе (І. Калинець).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. конари — -ів, мн. (одн. конар, -а, ч.), діал. Грубі гілки, що ростуть від стовбура дерева. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. конари — КОНА́РИ, ів, мн. (одн. кона́р, а, ч.), діал. Грубі гілки, що ростуть від стовбура дерева. Під скрип могутніх конарів дубових складались першії мої пісні (Фр., XI, 1952, 163); Переходив [свист] хвилями у дике, невловиме виття — вихру чи звірів?... Словник української мови в 11 томах