1. Словник української мови в 11 томах

конечне

КОНЕ́ЧНЕ, КОНЕ́ЧНО. Присл. до коне́чний; конче (у 1 знач.).

Він [спокій] мені був конечне потрібний після втоми сього дня (Л. Укр., III, 1952, 608);

Звір, не маючи іншого виходу, мусив конечно попастися в їх руки і на їх ратища (Фр., VI, 1951, 12);

Хоч раз на рік, а вже конечне скличе Сусідів він і родичів своїх На верхогони (Рильський, Марина, 1944, 9).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. конечне — коне́чне прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. конечне — конечно. Присл. до конечний; конче (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. конечне — КОНЕ́ЧНЕ, КОНЕ́ЧНО, заст. Присл. до коне́чний; конче. Юрій Ярославович дуже просився, висилаючи з города послів до Ізяслава, щоби погодився з ним, але Ізяслав не хотів того, бо конечно хотів відібрати йому Турів (з легенди); Звір... Словник української мови у 20 томах
  4. конечне — див. конечне і безконечне Філософський енциклопедичний словник
  5. конечне — Коне́чне, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. конечне — Конечне нар. 1) Непремѣнно, неизбѣжно. Вони почули, що за пшеницею треба конечне йти в двір фараонів. Опат. Любилося двоє дітей сердечне, присудив Господь розлучити конечне. Грин. III. 251. 2) не конечне. Не совсѣмъ, не очень. Словник української мови Грінченка