1. Словник української мови Грінченка

конечне

Конечне

нар.

1) Непремѣнно, неизбѣжно. Вони почули, що за пшеницею треба конечне йти в двір фараонів. Опат. Любилося двоє дітей сердечне, присудив Господь розлучити конечне. Грин. III. 251.

2) не конечне. Не совсѣмъ, не очень. Не конешне вона влюбляла, як до чоловіка трапиться гість. МВ. (КС. 1902. X. 143).

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. конечне — коне́чне прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. конечне — конечно. Присл. до конечний; конче (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. конечне — КОНЕ́ЧНЕ, КОНЕ́ЧНО, заст. Присл. до коне́чний; конче. Юрій Ярославович дуже просився, висилаючи з города послів до Ізяслава, щоби погодився з ним, але Ізяслав не хотів того, бо конечно хотів відібрати йому Турів (з легенди); Звір... Словник української мови у 20 томах
  4. конечне — див. конечне і безконечне Філософський енциклопедичний словник
  5. конечне — Коне́чне, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. конечне — КОНЕ́ЧНЕ, КОНЕ́ЧНО. Присл. до коне́чний; конче (у 1 знач.). Він [спокій] мені був конечне потрібний після втоми сього дня (Л. Укр., III, 1952, 608); Звір, не маючи іншого виходу, мусив конечно попастися в їх руки і на їх ратища (Фр. Словник української мови в 11 томах