1. Словник української мови в 11 томах

конов’язь

КОНО́В’ЯЗЬ, і, ж. Стовп або жердина, до яких прив’язують коней на відкритому місці.

Позлізали й поприв’язували коней… у конов’язей (Сл. Гр.);

Біля конов’язі він побачив прив’язаного одного з своїх коней (Сміл., Зустрічі, 1936, 139);

На високому сухому місці, не ближче 5 метрів від стайні, влаштовують конов’язі (Конярство, 1957, 148).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. конов’язь — Коно́в’язь, -зі, -зі, -но́в’яззю; -зі, -зей (ж. р.) і коно́в’яз, -ву; -но́в’язи, -зів (ч. р.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)