котюга
КОТЮ́ГА, и, ч.
1. Збільш.-зневажл. до кіт 1.
*У порівн. В червленій ризі похожав, Та мов котюга позирає На сало (Шевч., II, 1963, 70).
2. діал. Собака.
Стар [старий], як котюга а бреше, як щеня (Номис, 1864, № 6905);
Привітав його старий котюга веселим гавканням (Гжицький, Опришки, 1962, 58).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- котюга — котю́га іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- котюга — -и, ч. 1》 Збільш.-зневажл. до кіт 1). 2》 діал. Собака. Великий тлумачний словник сучасної мови
- котюга — КОТЮ́ГА, и, ч., зневажл. 1. Збільш. до кіт. * Образно. – Куди ж тебе тягне серце? – спитав Петро. – Невже котюга знов думає про сало, дармо що натовкли вже пикою об лаву? (П. Куліш); * У порівн. В червленій ризі похожає, Та мов котюга позирає На сало (Т. Словник української мови у 20 томах
- котюга — Котюзі по заслузі. Терпить, бо на те заробив. Котюга — собака. Своя собака як укусить то гірше болить. Гірше болить, як родина зробить кривду. Приповідки або українсько-народня філософія
- котюга — Котю́га, -ги м. 1) ув. отъ кіт. Стар як котюга, а бреше як щеня. Ном. № 6905. Невже котюга знов думає про сало? К. ЧР. 289. 2) Собака домашняя (у гуцуловъ). Вх. Пч. І. 16. Котюга забрехала. Шух. І. 89. Словник української мови Грінченка