краянин
КРАЯ́НИН, а, ч. Мешканець певного краю (країни) стосовно іншого мешканця того ж краю (країни); співвітчизник, земляк.
[Нартал:] Я помилився, хутко показали мені сю помилку твої краяни (Л. Укр., II, 1951, 431);
До батька Миколи приїхали гості, із заходу сонця і сходу краяни (Мак.. Вибр., 1954, 381);
— Так от що, земляки мої любі, краяни мої золоті, — почав Косован.. — День вам добрий! (Мур., Бук. повість, 1959, 154).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- краянин — края́нин іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- краянин — Земляк, одноземець, одноплемінець, одноплемінник, кн. співвітчизник. Словник синонімів Караванського
- краянин — -а, ч. Мешканець певного краю (країни) стосовно іншого мешканця того ж краю (країни); співвітчизник, земляк. Великий тлумачний словник сучасної мови
- краянин — КРАЯ́НИН див. края́ни. Словник української мови у 20 томах
- краянин — ЗЕМЛЯ́К (уродженець однієї з ким-небудь місцевості); КРАЯ́НИН, СПІВВІТЧИ́ЗНИК, БРАТ уроч., поет., КОМПАТРІО́Т заст. (щодо країни). Словник синонімів української мови