кришити

КРИШИ́ТИ, кришу́, кри́шиш, недок., перех.

1. Розколювати, розбивати, подрібнювати щось на дрібні шматочки, на крихти.

[Антось:] Руки в нього ти бачив? Залізо можна кришити (Мик., І, 1957, 52);

Камінь кришить вітер і негода, Дуб столітній хилиться від них (Мал., Листи.., 1961, 52);

Тала вода з шаленою люттю розмивала, кришила береги та кам’яні скелі (Чорн., Визвол. земля, 1959, 6);

// Смітити крихтами чого-небудь.

Докійка хліб вкусіть обережно, щоб не кришити (Головко, II, 1957, 23).

2. Різати на дрібні частинки.

— Чи так, чи не так, Уродив пастернак. А петрушку Криши в юшку — Буде смак, буде смак (Шевч., І, 1951, 275);

У хаті і у кімнаті жінки порались,.. то муку сіяли, то локшину кришили (Кв.-Осн., II, 1956, 90);

Кошовий отаман.. кришив тютюн на низенькому пеньку (Довж., І, 1958, 229).

◊ Вига́дувати (ви́гадати) таке́, що і в борщ не кри́шать — плести нісенітниці, дурниці.

— От химерна Шумиха! Се вона все вигадує про мене таке, що і в борщ не кришать (Морд., І, 1958, 107).

3. перен., розм. Нещадно бити, рубати, вбивати.

Дід і почне кришить татар.. : так голови і валяться, як груші увосени (Стор., І, 1957, 97);

— Добре! — кричав несамовито Шрам. — Так їх, каторжних! Бий, криши дияволів на шматки! (Стар., Облога.., 1961, 75);

// Знищувати, ламаючи, розбиваючи.

Він знав, що той танк, якщо його не знищити, згодом вдереться в інший квартал і кришитиме все на своєму шляху (Гончар, III, 1959, 280).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me