куватися
КУВА́ТИСЯ, кує́ться, недок.
1. Піддаватися куванню, бути придатним для кування ( див. кува́ння¹).
Сталь розлито правильно. Злиток куватиметься, як масло (Собко, Біле полум’я, 1952, 304).
2. Пас. до кува́ти¹ 1.
Не знаю я, де взять на них [кайдани] заліза, і на якім вогні вони куються (Л. Укр., І, 1951, 194);
Заграви у небі — то варять метал!.. То зброя кується!.. То — наш арсенал! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 292).
3. перен. Створюватися, формуватися великими зусиллями, наполегливою працею.
Де у людства власна воля, там кується краща доля (Укр.. присл.., 1955, 403);
Серед страждань, серед проклять Кувались дух його і воля… (Забашта, Калин, кетяг, 1956, 106).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- куватися — кува́тися дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- куватися — кується, недок. 1》 Піддаватися куванню, бути придатним для кування (див. кування I). 2》 Пас. до кувати I 1). 3》 перен. Створюватися, формуватися великими зусиллями, наполегливою працею. Великий тлумачний словник сучасної мови
- куватися — КУВА́ТИСЯ, кує́ться, недок. 1. Піддаватися куванню, бути придатним для кування (див. кува́ння¹). Сталь розлито правильно. Злиток куватиметься, як масло (В. Собко); Отак було та й, мабуть, буде: залiзо легше кується, чим людський норов (М. Словник української мови у 20 томах
- куватися — Куватися, кую́ся, -є́шся гл. Коваться. Не кується, дак плещеться. Ном. Словник української мови Грінченка