кувати
КУВА́ТИ¹, кую́, кує́ш, недок., перех.
1. також без додатка. Б’ючи молотом по металу (переважно розжареному) або натискаючи пресом, надавати йому потрібної форми.
За річкою коваль кує… (Вовчок, І, 1955, 181);
Дід Захарко був коваль, хоч я ніколи не бачив, аби він щось кував (Довж., Зач. Десна, 1957, 472);
// Обробляючи метал молотом або пресом, виготовляти що-небудь; виковувати (у 1 знач.).
Палили багаття вони цілу ніч, Все ясную зброю кували (Л. Укр., І, 1951, 354);
Вони мовчки кують у два молоти червоні лемеші та чересла (Гончар, Новели, 1949, 106);
*Образно. Один на другого кують Кайдани в серці (Шевч., II, 1953, 289);
Кують і нагрівають слово (Ю. Янов., V, 1959, 12).
◊ Кува́ти вухналі́ (ухналі́) зуба́ми, жарт.— цокати зубами від холоду.
Загорнувся він у неретку (сіть така), сидить, ухналі зубами кує (Україна.., 1960, 288);
Куй залі́зо, по́ки (коли́) [воно́] гаря́че — не марнуй даремно часу, дій, поспішай скористатися зі сприятливих обставин.
— Не час для рефлексій. Куй залізо, поки гаряче! (Головко, II, 1957, 487);
— Куй залізо, поки воно гаряче. Я вже аж десять посилок додому послав (Кол., На фронті.., 1959, 44);
Ні кува́ти, ні моло́ти — нічого не робити, не вживати ніяких заходів.
[Xрапко:] Двісті рублів узяв [Тихоненко], як одну копієчку взяв, та три роки ні кує, ні меле (Мирний, V, 1955, 130);
— Умовлялися з Палазею, що поставиш на штурвал, а сам ні куєш, ні мелеш? (Ю. Янов., II, 1954, 190).
2. Прибивати підкови (коневі); підковувати.
На те коня кують, щоб не спотикався (Номис, 1864, № 6025);
Збоку при смолоскипі двоє бійців кували коня (Гончар, III, 1959, 78).
3. перен. Створювати що-небудь, досягати чогось наполегливою працею, зусиллями.
Сиджу на чужині, Кую свою долю (Рудан., Тв., 1956, 38);
Ми щастя нашої планети під стягом Леніна куєм (Сос., Щастя.., 1962, 53);
В тилу і на фронті Куєм перемогу!.. (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 183);
// Формувати чийсь характер.
Країна.. кує З брил людських міцну нову людину… (Рильський, І, 1956, 111).
◊ Кува́ти ли́хо (лихе́) перев. на (проти) кого — підступно діяти проти когось, завдавати комусь горя, лиха.
Став чоловік гірким п’яницею. От яке лихо сі шинкарі кують (Барв., Опов.., 1902, 291);
[Xрапко:] А як вони [діти] проти мене зле замишляють?.. Коли, приміром, хто на мене лихе кує!.. (Мирний, V, 1955, 162);
Кува́ти ре́чі недо́брії, заст. — плести плітки, зводити наклепи.
А тим часом вороженьки Чинять свою волю — Кують речі недобрії (Шевч., І, 1963, 24).
4. у що, чим і без додатка. Те саме, що зако́вувати 1.
Сироту Степана.., Отамана молодого, Турки-яничари ловили.., В кайдани кували (Шевч., II, 1963, 340);
Ми не кували других кайданами, Чужої не нищили волі! (Стар., Вибр., 1959, 9);
Беруть коваля, кують та ведуть до темниці (Кобр., Вибр., 1954, 179);
Тільки пани.. можуть міряти землю залізними ланцюгами.. Це все одно, що матір в кайдани кувати (Стельмах, Хліб.., 1959, 385).
5. рідко. Те саме, що обко́вувати.
У кузні — хлопці-ковалі Вози обковують-кують… (Гірник, Сонце.., 1958, 32);
Кувати залізом скриню.
КУВА́ТИ², кую́, кує́ш, недок., перех. і неперех. Видавати звуки «куку» (про зозулю).
Дзвенить птахів співами ліс І зозуля кує коло кладки (Фр., X, 1954, 12);
Кує зозуля, подає голос одуд (Ю. Янов., IV 1959, 249);
// перен., нар.-поет. Віщувати (довгі роки, щастя тощо).
Ой зозуле, зозуленько, Нащо ти кувала, Нащо ти їй довгі літа. Сто літ накувала? (Шевч., І, 1963, 227);
Десь кувала ще людям щастя пізня зозуля (Козл., Сонце.., 1957, 89).
Значення в інших словниках
- кувати — (молотом формувати щось з металу) кути, клепати. Словник синонімів Полюги
- кувати — кува́ти 1 дієслово недоконаного виду обробляти метал кува́ти 2 дієслово недоконаного виду про зозулю Орфографічний словник української мови
- кувати — Виковувати, р. кути; (коня) підковувати; (в закови) заковувати; (скриню) оковувати; (долю) формувати, творити; (як зозуля) кукувати, кукати. Словник синонімів Караванського
- кувати — I кую, куєш, недок., перех. 1》 також без додатка. Б'ючи молотом по металу (перев. розжареному) або натискаючи пресом, надавати йому потрібної форми. || Обробляючи метал молотом або пресом, виготовляти що-небудь; виковувати (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- кувати — КУВА́ТИ¹, кую́, кує́ш, недок. 1. що і без прям. дод. Б'ючи молотом по металу (переважно розжареному) або натискаючи пресом, надавати йому потрібної форми. За річкою коваль кує... Словник української мови у 20 томах
- кувати — кува́ти шк. заучувати напам'ять; зазубрювати (ст): Бери і практикуй до завтрішнього вечора. Можеш кувати граматику й одночасно приготовлятись до концерту, буде тобі веселіше (Керницький)|| = бубнити Лексикон львівський: поважно і на жарт
- кувати — З щастя і горя скувалася людська доля. Щастя і горе переходять на переміну в життю. То не тобі зозуля кувала. То не твоє щастя. Туди тебе зашлють, де козам роги кують. Зашлють тебе у дуже далекий край, на кінець світа. Кував, грів та на пшик звів. Приповідки або українсько-народня філософія
- кувати — (аж) вухналі́ кува́ти зуба́ми, жарт. Дуже тремтіти (від холоду, переляку і т. ін.). Тільки змерз чомусь, хоч і була ніч тепла,— аж вухналі кував зубами ковалисько (О. Фразеологічний словник української мови
- кувати — ЗАКО́ВУВАТИ (у кайдани і т. ін.), КУВА́ТИ, СКО́ВУВАТИ, ЗАБИВА́ТИ. — Док.: закува́ти, заку́ти, скува́ти, заби́ти. Коли його заковували в кайдани, щоб везти на суд аж у губернію, то скували подвійні ланцюги, як на велетня (Ю. Словник синонімів української мови
- кувати — Кува́ти, кую́, кує́ш; кува́в; куй, ку́йте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- кувати — Кувати, кую́, -є́ш гл. 1) Конать. Князь Борис все плуги кував та людям давав. Ном. № 661. 2) Подковывать (лошадь). Коваль коня кує, а жаба й собі ногу дає. Ном. № 2548. 3) Заковывать (въ цѣпи). 4) Чеканить. Достав мальовану тацю, сріблом ковану. K. ЧР. Словник української мови Грінченка