купати

КУПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. Занурювати у воду для миття, освіження тощо.

І княгиня з дитиною Не тією стала.. І купала, й колихала. Сама й годувала (Шевч., II, 1953, 11);

Глафіра в дерев’яних ночвах купала свого ненаглядного сина (Чорн., Визвол. земля, 1950, 146);

Щусь на леваді купає в ставку коня (Гончар, II, 1959, 265);

// Занурювати що-небудь у щось рідке, сипуче і т. ін.

Річка тече, як щире золото, між зеленими берегами; кучеряві верби купають у воді віти (Вовчок, І, 1955, 11);

*Образно. Вже сонце котилось до темного бору І в теплім промінні купало І ярі лани, і веселую гору,— Навколо все барвами грало (Л. Укр., І, 1951, 345);

Ростуть дуби, купають в небі віти, А навкруги, немов веселі діти, Дубки та липки зводяться рясні (Рильський, III, 1961, 209);

*У порівн. Стрункі мінарети.. немов купали в блакиті неба жовтий півмісяць (Коцюб., II, 1955, 123).

◊ Купа́ти в барві́нку (люби́стку) — мити відваром пахучих трав дитину, щоб вона виросла вродливою і щасливою.

До схід сонця воду брала, В барвінку купала [дитину] (Шевч., І, 1963, 226);

— Тебе, Чіпко, мабуть, у любистку купали, що так усі жінки липнуть до тебе (Мирний, II, 1954, 255);

Ти співала мені в сині ночі люлійних пісень, ти в любистку мене у хатині похилій купала, коли вперше я крикнув і глянув із ночі на день… (Сос., II, 1958, 306).