1. Словник української мови в 11 томах

куць

КУЦЬ: куць… куць, спол. розділовий, діал. Або… або.

— Уже ж вона мені отут сидить в печінках, Ся річка! — рибалка став казать. — Куць виграв, куць програв, ось слухай лишень, жінко: Піду я до Сули скажену позивать! (Греб., І, 1957, 75).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. куць — куць сполучник незмінювана словникова одиниця діал. Орфографічний словник української мови
  2. куць — див. чорт Словник синонімів Вусика
  3. куць — КУЦЬ, я, ч., розм. Про нечисту силу. Ухопив куць дівку та й носиться (В. Малик). (1) Куць... куць, спол. розділовий, діал. – або... або. – Уже ж вона мені отут сидить в печінках, Ся річка! – рибалка став казать. Словник української мови у 20 томах
  4. куць — ЧОРТ (уявна надприродна істота, яка втілює в собі зло), БІС, ЧОРТЯ́КА розм., ГА́СПИД (А́СПИД) розм., ГАСПИДЯ́КА підсил. розм., ДІ́ДЬКО розм., КУЦА́К розм., КУ́ЦИЙ розм., КУЦА́Н розм., КУЦЬ розм., АНТИ́ПКО діал., А́РІДНИК діал., МОЛЬФА́Р (МОЛФА́Р) діал. Словник синонімів української мови
  5. куць — Куць, -ця, -цеві, ку́цю! Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. куць — Куць меж. 1) Куць виграв, куць програв. Либо панъ, либо пропалъ. Ном. № 4274. 2) — и куць-кой! Призывъ для свиней. Kolb. І. 65. Словник української мови Грінченка