ламатися

ЛАМА́ТИСЯ, а́ється, недок.

1. без додатка і на чому, під чим, об що. Розпадатися на частини; розділятися, відділятися (звичайно внаслідок дії зовнішньої сили).

Заревіла престрашенна буря,.. гілляки тріщать, ламаються, падають… (Кв.-Осн., ТІ, 1956, 413);

Все, що вляглося за зиму, все, що від самої осені стояло на Пслі непорушне, тепер кришилося, ламалося під могутніми ударами весни (Гончар, Таврія, 1957, 489);

// Легко піддаватися такій дії; бути ламким, крихким.

Ящірка так розтанцювалася, що загубила хвостик, тому що він легко ламався (Ів., Великі очі, 1956,40);

*Образно. Сонячний промінь дивно ламався в морі на скалки, і вони гострими стрілами протинали темну глибину (Кучер, Голод, 1961, 253).

2. Робитися непридатним; руйнуватися, псуватися.

— Воно й добре цією машиною хліб брати, та то не гаразд, що вона так часто ламається! (Мирний, IV, 1955, 246);

— Коли віз ламається, людина розуму набирається! (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 109);

// військ. Руйнуватися, псуватися під тиском ворога (про лінію оборони).

Фронт ламається, ворог наступає (Вільде, Троянди.., 1961, 344).

3. перен. Знищуватися, руйнуватися (звичайно про що-небудь традиційне, звичне, усталене і т. ін.).

— Старі звичаї ламаються, пропала чесність, простота (Коцюб., І, 1955, 293);

[Спартак:] Давайте краще будемо співати., [Ніна:] Давай про дружбу. Щоб вона між нас Ніколи не ламалась (Дмит., Драм. тв., 1958, 43).

4. Змінювати тембр і діапазон (про чоловічий голос у перехідному віці).

Голос у хлопця вже ламався, був смішний, басовитий (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 8);

// Ставати переривчастим під дією певних почуттів, переживань (про голос).

Улас зблід, голос його тремтів і ламався: — Ви порушуєте закон і конституцію (Тют., Вир, 1960, 69);

// Підкошуватися від болю (про ноги).

Іти було важко. Маленькі ноженята, обгорнуті в ганчір’я, чавкали в грязюці й ламалися в колінах (Головко, І, 1957, 86).

5. перен., розм. Упиратися, відмовлятися від чого-небудь, приховуючи свої бажання, прикидаючись.

— Прочитав би щось.. Не ламайся, я не люблю проханих (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 277).