лоза

ЛОЗА́, и́, ж.

1. Народна назва деяких кущових порід верби.

Понад Россю над самим берегом росли довгими рядками верби та лози (Н.-Лев., II, 1956, 312);

По берегах річок ніжні верби і лози над водою і в воді радували людську душу (Довж., І, 1958, 173);

*У порівн. Люде гнуться, як ті лози, Куди вітер віє (Шевч., І, 1963, 32);

// Довге тонке стебло цих та деяких інших кущових рослин; лозина (у 1 знач.).

Він давно вже лагодився піти до Запари попрохати дозволу нарізати лози в його лузі (Гр., І, 1963, 551);

Сокири гупали в грубе коріння, аж листя тремтіло на гнучких лозах (Коцюб., І, 1955, 218);

Як парость виноградної лози, Плекайте мову (Рильський, III, 1961, 211);

*У порівн. Голоси переплітаються, мов лози винограду (Н.-Лев., III, 1956, 315);

// Зрізані стебла цих рослин як матеріал для деяких виробів.

— Заходився раз Кирило мій Плести у хаті ясла. На що, на що — на це дотепний був. Ще і лози червоної добув (Гл., Вибр., 1951, 162);

[Прокіп:] Буду з лози меблю плести (Корн., П’єси, 1947, 446);

// розм. Різка, дубець з цього стебла.

— Хай тепер і він [пан] господарює.. на десятинках. — Ой, погосподарює він лозою по наших спинах (Стельмах, І, 1962, 627).

2. Те саме, що лозня́к.

Заспівали соловейки в лозах та в садах понад Россю (Н.-Лев., III, 1956, 156);

Уздовж дороги попід вербами пішли та й пішли [козаки], поминули греблю, лози перебрели (Головко, II, 1957, 296).

◊ До́вга лоза́ див. до́вгий.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me