лотік

ЛОТІ́К, тока, чол.

1. Відкритий жолоб для стікання води, зсипання чого-небудь.

Якщо канал перетинається яром чи балкою, споруджують лотоки на опорах або укладають труби відповідного діаметра (Колгоспна виробнича енциклопедія, I, 1956, 500);

Гній, що потрапив у лотік, пересувається по ньому до гноєприймача з допомогою спеціального пристрою — скрепера (Колгоспник України, 7, 1957, 29).

2. тільки мн. Канали на водяному млині, греблі тощо, якими тече вода.

Серед долини на дрібному камінні шумить Руський Потік.. На Потоці стоїть водяний .. тартак, чорний, невисокий. Вода проведена через довгі лотоки й падає зверху на колеса (Нечуй-Левицький, II, 1956, 391);

Мусій стояв на мосту біля млина, по лотоках якого шуміла вода (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 120);

*У порівн. Із хмар, як з лотоків, водою зашуміло (Євген Гребінка, I, 1957, 70).