1. Словник української мови в 11 томах

мандрівець

МАНДРІ́ВЕ́ЦЬ, і́вця́, ч. Те саме, що мандрі́вни́к.

[Василь:] Вони [рибалки] завжди на ніч біля куреня кладуть окраєць хліба, а часто й кулешу заставляють, щоб який мандрівець погодувався… (Кроп., III, 1959, 89);

Я крізь роки мандрівцям небесним шлю привіт від душі глибини… (Сос., Солов. далі, 1957, 9);

Але й навкруг — не глушина чужа Для мандрівця, прибулого здаля (Бажан, Роки, 1957, 270).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мандрівець — мандрі́ве́ць іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. мандрівець — Мандрівник, сч. турист, ок. обходисвіт, неґ. вояжер; (подорожній) подорожанин, р. подорожник; пор. ПЕРЕХОЖИЙ, ПАСАЖИР. Словник синонімів Караванського
  3. мандрівець — див. подорожній Словник синонімів Вусика
  4. мандрівець — -івця, ч. Те саме, що мандрівник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. мандрівець — МАНДРІ́ВЕ́ЦЬ, і́вця́, ч. Те саме, що мандрі́вни́к. Биті дороги порожніми стали, нема мандрівця на дорозі! Він зламав заповіта, зневажив міста, злегковажив людину... (Біблія. Пер. І. Словник української мови у 20 томах
  6. мандрівець — МАНДРІ́ВНИ́К (той, хто мандрує, подорожує), МАНДРІВЕ́ЦЬ, ПОДОРО́ЖНІЙ, ПОДОРОЖА́НИН, ПОДОРО́ЖНИК розм., ОБХОДИ́СВІТ розм., СТРА́ННИК заст., ВОЯЖЕ́Р заст. ірон., ПІЛІГРИ́М книжн. заст., ВАНДРІ́ВНИ́К діал., ВАНДРІ́ВЕЦЬ діал. Словник синонімів української мови
  7. мандрівець — Мандрі́вець, -вця, -вцеві, -вцю! і -вче! -рі́вці, -вців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. мандрівець — Мандрівець, -вця́ м. Странникъ; путешественникъ. Словник української мови Грінченка