мигтючий
МИГТЮ́ЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до мигті́ти;
// у знач. прикм. Який блискає.
Крізь віконце було видно, як чорне бескеття хмар раз у раз оперізувалось мигтючими поясами блискавиць (Донч., VI, 1957, 299);
Здавалось їй чомусь, що далі буде щось любе, ясне — таке, як ця роса мигтюча, як те сонечко праведне тепле (Гр., II, 1963, 438).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- мигтючий — мигтю́чий прикметник Орфографічний словник української мови
- мигтючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до мигтіти. || у знач. прикм. Який блискає. Великий тлумачний словник сучасної мови
- мигтючий — МИГТЮ́ЧИЙ, а, е. Який мигтить. Крізь віконце було видно, як чорне бескеття хмар раз у раз оперізувалось мигтючими поясами блискавиць (О. Донченко); Здавалось їй чомусь, що далі буде щось любе, ясне – таке, як ця роса мигтюча, як те сонечко праведне тепле (Б. Грінченко). Словник української мови у 20 томах