милувати

МИ́ЛУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і без додатка. Не завдавати шкоди кому-, чому-небудь; позбавляти неприємностей; жаліти.

За що пак милує господь Лихую твар такую, Як цей правитель?.. (Шевч., II, 1963, 114);

Звелів він негайно запалити млин і дозволив летючим загонам вкупі з татарами сплюндрувати й грабувати всі окружні селитьби, не милуючи нікого, навіть кішки (Стар., Облога.., 1961, 61);

— А я так скажу, як батько кажуть, що за праведне діло своєї голови не жалій, ну та й чужої не милуй! (Головко, II, 1957, 244);

[Самопал:] Землетрус. [Кряж:] Кого трясе, Омеляне, а кого й милує… (Зар., Антеї, 1962, 213);

// Пробачати кому-небудь провину; прощати.

— Обох милую! — княгиня зняла з грудей шпильку, осипану самоцвітами, і оддала Щуці. — Обох на волю! Лучче [краще] грішить милуючи, як караючи (Стор., І, 1957, 377);

[Голос покликача:] Руфін сказав, що імператором гордує, як громадянин.. [Вояки:] Скарати! Не милувати! Не зменшати кари! (Л. Укр., II, 1951, 535);

[Геннадій:] Слідством доведено, що цей робітник був надісланий у деякі місця Київської губернії для організації страйків по цукроварнях.. За це не милують (Сміл., Черв. троянда, 1955, 84).

◊ Бог (госпо́дь) ми́лував — кому-небудь пощастило, вдалося уникнути чогось неприємного.

— Чи на батька теж розбійники нападали, мамо? — спитав менший брат. — Ні, моя дитино, ні, господь милував (Вовчок, І, 1955, 307);

— Ти оглух?.. — Та поки бог милував (Стельмах, І, 1962, 108);

Неха́й (хай) бог (госпо́дь) ми́лує! див. бог;

Як бог (госпо́дь) кого ми́лує?, заст. — як живеш (живете)?; як справи? (запитання при зустрічі).

[Морозиха:] Здорова, здорова, дівонько! Як тебе господь милує? (Кроп., І, 1958, 72);

— Як вас бог милує, свате?.. що там сваха? а моя Зінька?.. Та сідайте ж бо! — припрохувала Хима (Коцюб., І, 1955, 90).

МИЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка.

1. нар.-поет., розм. Пестити кого-небудь, виявляючи свою прихильність, ніжність; голубити (у 1 знач.).

Він мені дивиться в вічі, вигладжує мені брови, цілує мене, милує (Барв., Опов.., 1902, 76);

Дочка мала, цілуючи й милуючи тата, скликнула: "Коли б же із тобою йти!" (Вовчок, І, 1955, 364);

*Образно. Ой сонечко ясне, .. Світи ще годину, Бо рано ще спати, Милуй нас, як мати, Теплом обгортай (Сам., І, 1958, 132).

2. Бути джерелом приємних почуттів; бути приємним для кого-небудь.

Милувала [п’єса] яскравими постановами, будила у душі кращий смак (Мирний, V, 1955, 387);

Волосся в дівчини русяве, А погляд вабив, милував (Дмит., Вітчизна, 1948, 135).

◊ Милува́ти о́ко (о́чі, зір) — бути приємним на вигляд.

Рухи її легкі і плавні, крізь дитячу незграбність їх вже пробивається та чаруюча грація, яка так і милує око (Кол., Терен.., 1959, 311);

Небо, як і море, милувало очі блакиттю (Ткач, Крута хвиля, 1954, 344);

Сіренький день дощливої [дощової] осені не милував зору (Рибак, Зброя.., 1943, 121).